У Щасті ми ночували у великому будинку. Там було багато простору, вихід до озера і піаніно. Хороше, налаштоване. Обстріли починаються вночі, але цієї ночі вони були далеко, спали ми спокійно. Два охоронці будинку живуть у ньому давно: трішки нудяться, трішки божеволіють від обстрілів та нудьги. І ввечері, і зранку вони були вже «хороші». Я почав грати на фортепіано, і чомусь це на них справило велике враження.

Вони всілися біля мене на підлогу, як на античних скульптурах, і слухали, і просили грати ще, щось красиве, щось дитяче. Вони люблять шансон, а я грав фортепіанний джаз, зокрема – за мотивами української народної музики і навіть гімну.

Один із них із Луганська, він боїться обстрілів і «Айдару». І він безупинно повторював:

«Это, б*ядь, прекрасно пи*дееееец».

Думаю, це була найкраща похвала в моєму житті.