Доводиться постійно говорити не лише про сьогодення Донбасу, а й зрозуміло, про його минуле і його майбутнє. Деякими думками поділюся.

Біда Донбасу - геополітична шизофренія. Адже Донбас був «географічним» центром українства, крила якого сягали Сяну - з одного боку і Пн. Кавказу - з іншого. Обрубування Пд. крила - тотальна русифікація Кубані та імітація, що козацтво на Кубані було російським - призвело до того, що в якийсь момент, навіть історично освідомлені не могли визначитися, яке їх місце: в Україні разом зі своїми братами по крові чи в Росії, якою стала називатися Кубань так само разом зі своїми братами по крові?

Тож, нечітке усвідомлення свого місця для Донбасу - це результат тотальної русифікації Кубані. В цьому плані дуже цікавим є генетичний аналіз Європи, де росіяни чітко діляться на 2 групи: північна і південна (Кубань, Стародубщина, Таганрог). Так от південні росіяни справді генетично майже не відрізняються від українців, а північні - це суцільний коктейль, де є поєднання і арабського, і фінського, і слов'янського.

Оскільки на Кубані і навколо на основі генетичних українців почала політично формуватися «новая общность - российский народ», а з цією «новой общностью» у Донбасу, як у своєрідного географічного центру минулого періоду, були встановлені тісні стосунки і в плані історії, і в плані культури, і в плані традицій, то русифікація Кубані своєю інерцією зачепила і Донбас.

До речі, ця ж неприємність стосується і частково Слобожанщини, і особливо Сіверщини, значні частини яких залишилися за межами України. Але в тих регіонах не було потужного російського підмішування, коли до створеної російською владою політичної шизофренії додалося суттєве змішання етнічних українців з переселенцями різного типу, які використовувалися для індустріалізації регіону. Тієї самої індустріалізації, яка через війну втратила будь-який смисл для регіону.