Мій багаторічний досвід обсервації борців за українську мову доводить одну закономірність. Серед цих людей вельми мало тих, хто її, українську мову, розвиває і рухає вперед. І, якщо чесно, я часто не розумію, в чому прагматика їхньої боротьби, якщо вона абсолютно нічого посутньо не змінює. Крім постійного декларування принципової лояльності і синівської відданості, певна річ.

Ну, вже навіть тому не змінює, що борців дуже багато – сотні тисяч – а середній наклад української художньої книжки складає від тисячі до двох тисяч примірників. І я не знаю, чому так. Чому борців багато, а діла – мало.

На мою думку, це те саме, що пишатися кольором своєї крові або відтінком шкіри. Цим людям, безперечно, воздасться на небесах. Але я пропоную помедитувати за їхнє здоров'я вже зараз. Їм потрібно дуже багато енергії. У мови дуже багато ворогів.