"...Хай це стане пересторогою нащадкам - будьмо мудрими, щоб не повторилося це безпросвіття". Бронзова дошка із цим написом на головному корпусі Києво-Могилянської академії, де розміщено комуністичну мозаїку часів військово-морського училища - одне із перших місць, яке показують в університеті гостям і першокурсникам. Та перестороги було недостатньо - комунізм продовжував жити в головах громадян європейської країни.

Ні для кого не секрет, що комуністи в незалежній Україні не були втіленням прагнень робітничого класу і поборниками рівності усіх громадян. Дорогі маєтки і розкішні автомобілі стали результатом прислужування олігархам та можновладцям, проти яких ці "вірні ленінці" боролись тільки на словах. Користуючись довірою і вибірковою пам'яттю свого електорату, верхівка компартії підгодовувала їх недоїдками минулого заради світлого майбутнього своїх нащадків. Аби отримати чергову дозу обіцянок світлого майбутнього, люди готові були знову і знову голосувати за вовків в овечих шкурах.

Український народ довго терпів цю наругу над власним вибором. Проте під час Революції Гідності вперше висловив рішуче бажання порвати із тоталітарним минулим, символом якого, зокрема, стали і пам'ятники Леніну. А 9 квітня парламент ухвалив Закон "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки", яким заборонив виготовлення, поширення, а також публічне використання на території України символіки комуністичного та нацистського режимів. Крім того, закон встановлює заборону для політичних партій використовувати такі символи. У разі, якщо програмні цілі партії або її дії спрямовані на пропаганду комуністичного або нацистського режимів та їх символіки діяльність таких партій має бути заборонена.

Це був лише початок шляху, на який, утім, країна не наважувалась стати протягом двох десятиліть. Коли Міністерство юстиції почало розробку перших актів щодо декомунізації, до цього ставились зі скепсисом. Судові тяганини ризикували тривати нескінченно. Утім, результату таки досягнуто: восени 2015 року комуністичні партії України вперше не братимуть участі у виборах до місцевих рад. Причому робитимуть це не з власного бажання: це випливає із законодавства про декомунізацію. Минуло майже сто років від встановлення панування тоталітарної ідеології на території нашої держави - і знадобились зусилля багатьох поколінь, аби нарешті скинути ці пута.

Що ж відбулось? 27 травня Кабмін визначив, як ухвалювати рішення про невідповідність діяльності, найменування та/або символіки юридичної особи, політичної партії Закону про декомунізацію. 9 червня при Мін'юсті було утворено Комісію з питань дотримання цього закону. 23 червня та 17 липня комісія провела засідання, за результатами яких затверджено правові висновки про невідповідність діяльності, найменування та/або символіки одразу трьох партій вимогам Закону про декомунізацію. Зокрема, не відповідають вимогам законодавства найменування та символіка, а статути орієнтують на пропаганду комуністичного тоталітарного режиму.

Відповідно до частини 5 статті 3 Закону "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки": Комуністична партія робітників і селян, Комуністична партія України (оновленої) та Комуністична партія України не можуть бути суб'єктом виборчого процесу.

У зазначених партій була можливість привести свої статути до вимог законодавства, щоб і надалі залишатися у політичному полі. Проте вони цього не зробили.

Заборона комуністичних партій - це без перебільшення історична подія для нашої країни.

Українському суспільству більше не нав'язуватимуть ідеологію тоталітарних режимів. Україна нарешті відмовилася від комуністичного минулого і незворотно рухається до свого європейського майбутнього.