Подивився фотографії із позавчорашніх бійок під Верховною Радою. На них побачив знайомих свободівців, які люто кидаються на правоохоронців. Спочатку задумався: звідки стільки люті? Це ж не Янека охороняють. Взагалі потреби когось бити і ламати абсолютно не було. В «Свободи» є депутати, були ще «радикали» та «Самопоміч», які спокійно могли блокувати в парламенті ухвалення (згадалась димова шашка Парубія). Перед цим було багато публічних обговорень і дискусій. Президент зустрічався зі громадськістю, яка в лице його критикувала.

І раптом я зрозумів, що на фото – це не лють, це смак. Так, «Свобода» позавчора вчергове відчула смак від боротьби, бо боротьба і є суттю цієї сили. Свободівці не показали нічого при владі і нічого не показали за час свого перебування в Раді. Нічого не показали в областях і містах, де вони мали владу. Жодних програмних підходів, жодних системних змін. «Бандера», «Україна для українців», «Геть», «Ганьба»... ось і всі можливості. А позавчора «Свобода» відчула, що перебуває на своєму місці: ось він ворог, із ним треба боротися, значить, ми потрібні.

У «Свободі» так і не зрозуміли, що боротьба не є і не може бути суттю політики. Не захотіли, не змогли переродитись на щось якісно і концептуально нове. Переродитись не в партію маршів, а ще й рішень. Тому кожна виборча перемога «Свободи» – завжди буде її поразкою. Зрештою, саме це я сказав своїм знайомим свободівцям, коли вони пройшли в парламент у 2012 році: це ваш кінець, бо люди нарешті побачать, що ви тільки кулаками махати і кричати можете.

Хоча Свобода – це лише приклад із правого руху, який хронічно хворіє на крикунство та обплюванство. І хронічно не сприймає будь-які інновації та розвиток своїх ідей.

«Хлопчаки, які волають «Україна для українців», нагадують мені дідусів на дискотеці,» – вічно актуальний Олександр Кривенко...