У Росії обожнюють владу. Там будь-яка влада свята, – звичайно, доти, доки вона є владою. Але як тільки цар втрачає владу, по ньому топчуться наступники. Справжній герой російської міфології – можновладець, «барин» (українською – пан – UAInfo), цар, який «збирає землі».

В Україні – обожнюють опозицію. Тут будь-яку опозицію висвячують і жаліють. Тут сторіччями не було своєї влади. І тому будь-що своє, рідне – було в опозиції. Герой української міфології – козак, страждалець, повстанець, який вічно бореться з тиранією. Але як тільки герой стає владою, його вже не люблять. Він стає чужим.

Але зараз – в Україні особлива мода на опозицію. В опозиції хочуть бути всі. Є «опозиція», яка щойно вийшла з коаліції. Є «опозиція», яка досі всередині коаліції. Є латентна «єврооптимістична» опозиція всередині і поза коаліцією, є «опозиція», яка називає себе цілим «опозиційним блоком», є опозиція з десятка позапарламентських партій. Є «опозиція» до опозиції. І не здивуюсь, як буде «опозиція» до «опозиції» «опозиції»...

У Росії добре бути при владі. В Україні непогано бути в опозиції. Бо, по-перше, за це не б'ють і не ув'язнюють, як це було ще недавно, по-друге, критикувати – це легше, ніж нести за щось відповідальність, особливо за часів кризи, по-третє, у владі красти стало важче, значно легше – брати гроші у тих, хто хоче «розхитати» владу.

Але нинішня мода на опозицію – це не лише наслідки складної історії. Це – юначий стан усякої демократії, – коли народ «доривається» до свобод і готовий лаяти всіх і вся... Але якщо хочемо зрілої демократії, маємо завести моду на політиків, які не тільки критикують, а і пропонують. Які змагаються не хльосткими словами, а справами, які зробили краще за тих, хто при владі. Які готові говорити гірку правду, а не лише солодку брехню.

Бо обожнювати владу й обожнювати опозицію – це крайнощі. А крайнощі, як відомо, в історичній перспективі сходяться. А нам – потрібен свій шлях.

Якщо, звичайно, вважаємо, що українець – це не просто росіянин навпаки.