В останні місяці часто спілкуюсь з мобілізованими і кадровими військовослужбовцями. Як гуманітарій, усіх питаю про виховну, як казали в часи юності – «ідейно-політичну», роботу у військах та інструментарій: лекції, зустрічі з цікавими людьми – учасниками війни, істориками, перегляд підібраних тематично фільмів, політінформації, екскурсії, газети, листівки, книжки, інтернет-ігри тощо.

Так от – нічого цього нема. У принципі. Кожен приходить в армію з тим багажем знань або інформсміття, якого набрався за цивільного життя, а потім з оцим і служить. Наслідком цього є катастрофа у головах, яка вилівається як не у «батальйонні братства» і «треті Майдани», в організації яких беруть участь люди у камуфляжі, так у гранати в центрі Києва і кулемети в Мукачеві. Ну, і плюс повсюдний алкоголізм як наслідок наявного часу і відсутнього контролю.

Колись було головне управління виховної роботи – не хочу шукати, як воно зараз називається. Туди треба нових сучасних людей, своєрідний «волонтерський десант», але не на пташиних правах. Чудово, що вчорашні волонтери в Міноборни наводять лад з екіпіруванням, але гуманітарний складник, іще й у час війни, не менш важливий.