Обстріли на сході країни нагадують, що війна не закінчилася. Кожна сторона, що бере участь у конфлікті, намагається зарезервувати за собою виграш. Або хоча б його видимість для внутрішнього вживання. Але зберегти обличчя все складніше. Стає зрозуміло, що донецький вузол, просочений кров'ю тисяч людей, так просто не розв'язати. У всякому разі, учасникам конфлікту. про це у своєму блозі на сайті "Новое Время" пише політолог Віктор Мороз.

Так, схоже, що Москву вже не надто цікавить Донбас. Награлися. Скільки не лякай Росію українськими фашистами, поступово починає нарікати народ, висловлюючи все більше невдоволення. І навіть не людськими втратами, які, безумовно, досить легко заховати на нескінченних просторах однієї шостої. А радше через викриттия ментальних розривів, які відчуваються навіть не на свідомості, а десь у підкірці.

А ще поступово настає фінансове протверезіння: щодня війна в Донбасі забирає з російської казни близько $5 млн. В загальному - дороге задоволення.

До того ж кремлівські лідери понесли найтяжчі репутаційні втрати. Вийшла не краща презентація "русского мира". І найстрашніше, що навіть бояться собі уявити ідеологи відтворення нової імперії на енергетичному ресурсі, остаточна втрата України. І в цьому сенсі стратегічний виграш України в російсько-українській війні 2014-2015 років був передбачений.

Ні, просто так ніхто в Москві не збирається здаватися. Тим не менш, схоже, зазнавши величезного фіаско, російські керівники погодилися б на план, який врятував би їх обличчя перед співгромадянами.

Зараз зрозуміло, що такий план можливий тільки у випадку, якщо буде означати не виграш однієї сторони, а відсутність програшу з усіх боків.

Такого плану ні в кого поки немає. Немає його і в українських лідерів, яким він найпотрібніший. Вони страшно рвалися до влади, обіцяючи народу золоті гори, але виявилося, що масштаб завдань, які стоять перед країною їм поки що не по зубах. Вони не здатні навести елементарний лад і на вільних від військових дій територіях "материкової частини країни".

В Україні продовжує правити бал олігархат з усіма подальшими наслідками - відсутністю нових прогресивних законів, нереформованим управлінським апаратом, засиллям корупції у вищих ешелонах влади.

Певною мірою центральна влада України свого часу зробила все для створення різко негативного образу країни, чим і відштовхнула територію Донбасу не мала й раніше етнічної ідентифікації. І кому сподобається така держава?

Так, Україна поступово під впливом несформованого громадянського сектора і за допомогою міжнародних інститутів намагається видавити з себе залишки радянської системи, так і негативний досвід періоду первинного накопичення капіталів 90-их років. Але країна розвивалася б набагато швидше, якби в неї ефективний план виходу з цієї кризи в східних регіонах.

Мінські угоди в силу своєї нежиттєздатності - це не план. Це імітація плану, здатного на дуже короткий час припинити війну, але не закінчити її. І якщо це в якійсь мірі може влаштувати Німеччину і Францію, то Мінськ-2 жодною мірою не може влаштувати країни Східної Європи, які знаходяться в безпосередній близькості до "русского мира". І швидше за все країни нової Європи підтримають вічно месіанські США.

Не влаштовує Мінськ-2 і Україну, якій потрібен надійний і стабільний мир. Тільки в цьому випадку країна спроможна буде успішно розвиватися, і розраховувати на приплив інвестицій.

Таким реальним способом виходу із кризи може стати варіант спеціально створеного для Донбасу міжнародного протекторату. Історичних аналогій для цього предостатньо. Існують і досить схожі. Насамперед це свіжий досвід вирішення конфлікту навколо Косово.

10 червня 1999 року в Косово резолюцією 1244 Ради Безпеки ООН була заснована місія ООН, покликана забезпечити мир, порядок і життєдіяльність у краї, що розривали міжетнічні, релігійні, територіальні суперечності.

Для реалізації свого мандата місія об'єднала під своїм керівництвом чотири напрямки діяльності:

1. Поліція і судочинство - під керівництвом ООН.

2. Адміністрація - під прямим керівництвом ООН.

3. Демократизація і організаційне будівництво - під егідою ОБСЄ.

4. Відновлення економіки та господарського розвитку - за допомогою ЄС.

Главою місії в Косово став спеціальний представник Генерального секретаря ООН, який як вищий міжнародний службовець очолив роботу всіх напрямків і сприяв політичному процесу, покликаного в майбутньому визначити майбутній статус краю.

Місія, як відомо, завершилася вільними виборами і референдумом, який і визначив майбутнє народу Косово.

Природно цей вибір багатьом не сподобався. Особливо тим, хто звик вважати себе вічно старшим, найрозумнішим і обраним. Тим не менш, цей шлях привів регіон до миру. А це варто багатого.

Чому б Україні не піти на вирішення проблеми з Донбасом за аналогією з Косово? Ідея президента Порошенка з залученням миротворців дещо фрагментарна і можлива лише в разі, коли всі сторони на це погодяться і складуть зброю. Миротворці - це лише поліцейські сили, а цього вкрай недостатньо для сплюндрованого краю, в якому порушені всі органи життєдіяльності. Тут потрібен системний підхід. І добре, якщо б Україна сама на нього пішла і запропонувала всеосяжний план виходу з кризи за косовським прецедентом. Яким би він не був ризикованим в перспективі для територіальної цілісності країни.

Насильно милим не будеш. І, якщо жителі нині непідконтрольних районів Донбасу захочуть жити самостійно без України, її європейських орієнтирів і, що важливо, криворізької залізної руди - прапор їм в руки, нерентабельні шахти і мартени зразка ХІХ століття.

Давайте для початку створимо квіткчу країну, в якій би не тільки місцевим аборигенам добре жилося, але яка була б привабливою для багатьох народів. І, тим більше, для своїх заблудлих громадян.