MENU

Маємо не кризу персоналій, а кризу системи державної влади – Рибачук

2710 1

Багато західних партнери відзначають, що нинішня політична криза в Україні нагадує часи після Помаранчевої революції, напередодні розвалу коаліції, пише в своєму блозі на "Новому часі" колишній віце-прем'єр-міністр України з питань європейської інтеграції Олег Рибачук. Мовляв, тоді теж були проблеми між прем'єром і президентом, і зараз відбувається те ж саме. Іноді подібні думки поділяють і самі українці.

На ділі ж, нам час чесно визнати, що всі кризи лише частково пов'язані з конкретними персоналіями, більшою мірою мова йде про системні збої, прописані в самій Конституції. В Україні так і не відбулося реформування системи управління, не впроваджено так зване new governance. У нас не криза Кабінету міністрів, не криза відносин між окремими політиками, а криза державного управління, виконання влади.

У нас збереглися нездорові залишки авторитарної системи: Адміністрація президента дублює структуру Кабміну і далі переходить в обласні, районні та міські держадміністрації. Вертикальний принцип побудови влади характеризується неконкурентоспроможністю, за подібної ситуації влада не дозволяє оцінювати себе – вона оцінює себе сама, і це дорога в нікуди.

Найбільша наша проблема – нерозділені гілки влади. За формальної наявності парламентсько-президентської республіки зберігається рудимент старої ієрархічної системи, зацикленої на одному інституті, інститутові президента. Тому вважаю, що демонтаж цієї системи має ініціювати саме президент. Від нього має запуститися системна зміна принципу роботи української влади. На ділі це означає спрощення закону "Про імпічмент" і відмова від впливу глави держави на виконавчу гілку влади.

Чому? Тому що вертикаль передбачає тільки верховенство – вона не приймає функції нагляду. Як тільки в Україні виникає якась система координат, люди на ментальному рівні задаються питанням, хто ж у ній головний. Українці вважають, що першим політиком в країні є президент, що він за все на світі відповідає. Так, під час передвиборної кампанії президент обіцяє нам усе, але, згідно із Конституцією, Україна є парламентсько-президентською республікою, і повноваження глави держави значно обмежені: будь-які його обіцянки в рамках мінського процесу повинні бути підтримані парламентом, будь-які реформи теж повинні пройти через парламент.

В умовах справжньої європейської демократії зі всенародно обраним президентом його головна функція – бути гарантом, що між різними гілками влади немає суперечностей. Немає і не може бути якихось міністрів, призначуваних президентом, – це нісенітниця. Не повинно бути такого, що прем'єра запитують про корупцію в міністерстві, а він пропонує звернутися з цим питанням до президента. Тим не менш, у нас люди до цього навіть на рівні риторики спокійно ставляться.

Ця невизначеність ускладнює проблему все сильніше і дозволяє чиновникам уникати відповідальності. Запитаєш президентське оточення – воно скаже, що реформи валить уряд; запитаєш уряд – він скаже, що реформи валить парламент, який не голосує за їх законопроекти; запитаєш парламент – він відповість, що уряд пропонує відверто корупційні законопроекти. І так по колу.

Тим часом, функція президента в тому і полягає, щоб не допускати дублювання повноважень між різними органами влади, зберігаючи лінію розмежування між ними. Його обирають на всенародних виборах. Відповідно, в нього не має бути ніякого відношення до виконавчої влади, він представляє країну на міжнародній арені і повинен бути безумовним авторитетом. Він не може бути частиною якогось бізнесу, у нього не може бути корумпованого оточення і конфлікту інтересів.

Тому інститут президента в Україні має бути демократизовано, аби бути вершиною вертикалі влади. Наявність вертикалі влади означає її закритість, корумпованість і безконтрольність.

Тим не менш, наша влада сьогодні не говорить про системні зміни. Вони говорять про те, що Сєню замінить Наташа; ми чуємо про персоналії, а не про зміну системи. Нас втягують у розмови про персоналії: як не Саакашвілі, то Більдт. Але кого не встав у цю неврегульовану систему відносин, ефекту не буде.

Хтось скаже: потрібно проводити вибори. Але за яким законом, за якою системою? Відповідь очевидна: вибори знову проведуть за змішаною пропорційно-мажоритарною системою, тому що вона вигідна Адміністрації президента. За мажоритарників трималися всі авторитарні моделі, в тому числі Кучма з Януковичем. Нам кажуть, що зняти Яценюка, не розваливши при цьому коаліцію, неможливо. Чому? Тому що, знову ж, система не реформована. І ми борсаємося в рамках цієї системи як сліпі кошенята.

Іншими словами, щоб подолати нинішню політичну кризу, потрібно реформувати систему влади. Майдани, бунти, дострокові вибори – це тільки погіршить ситуацію, і все одно будуть діяти в рамках старої системи. І не треба втягуватися в розмови про персоналії – окремі люди нічого не змінять. Новий прем'єр нічого не змінить, "кононенки" не зникнуть, а Мартиненко і без депутатського мандата буде впливати на Енергоатом і міністра енергетики.

Понравился материал? Смело делись
им в соцсетях через эти кнопки





Другие новости по теме



Новости