MENU

Важливість кризи. Старі пси системи й потреба плекати нову еліту

3187 2

Важливість криз полягає в тому, що вони роблять очевидним те, що раніше було не зовсім або зовсім не очевидним.

Причини теперішньої кризи в Україні такі очевидні, що їх, здається, не варто й обговорювати. Я про них писав на сторінках журналу "Країна" в жовтні 2014 року: влада говорить "А" – але не хоче говорити "Б". Влада говорить, що готова вивести Україну на нову траєкторію розвитку ("сталого розвитку") – але не має політичної волі міняти правил гри (перейти до режиму "відкритого доступу").

Що було не очевидне, то це відповідь на запитання: чи ця влада не має політичної волі тільки тепер, через війну – чи не має політичної волі взагалі, використовуючи війну як привід. Приятель, який знає київську політику краще за мене, переконував, що взагалі. Найгірше, що міг би зробити Путін, казав він, це припинити війну проти України. Тоді всі болячки вилізли б одразу на поверхню.

Тепер, коли увага Путіна перейшла з України на Сирію, а воєнні декорації зникли зі сцени, стало очевидно: наш король – голий. Відставка міністра Абромавичуса це просто проявила. Хочеш чи не хочеш, доведеться погодитися зі словами Коломойського: єдине, чим Порошенко відрізняється від Януковича, то це тим, що має добру освіту, добру англійську і не має судимостей.

Мовою науки це називається так: Янукович і Порошенко представляють різні форми тієї самої системи, які формально можуть різнитися – як, скажімо, різниться імперія інків від імперії Путіна. (Порівняння не моє, але люблю його повторювати.) Однак по суті вони представляють два підвиди одного виду – системи обмеженого доступу.

Про Януковича розказували: щоразу, коли йому говорили про кризу в країні, він підводив до вікна свого кабінету й показував рукою: "Яка в Україні криза, якщо на подвір'ї стоять такі дорогі машини?" Це – аргумент, добрий для системи обмеженого доступу. Бо її ефективність вимірюється тим, скільки суспільного багатства (ренти) ти встиг привласнити і розподілити між собою та своїми васалами.

За такої системи жодна країна не може бути багата. Багатство – ознака не суспільства, а влади. Влада і є власність, принаймні відкриває до неї доступ. Відповідно, в Україні злочин – це не коли ти вкрав. Злочин – це коли вкрав замало. Бо це означає, що ти – не при владі. Отже, не захищений владним імунітетом.

Не має значення, як змінюється влада – мирно, після смерті ватажка, чи немирно, внаслідок палацового перевороту і революції. Бо кожна зміна влади відбувається під гаслом, pardon my French,  – "А тепер, курва, ми".

Старого пса не навчиш нових трюків. Наша владна еліта і є тим старим псом. Біологічний вік не має значення. Важливо, скільки років провів у системі. Скажімо, за своїм біологічним віком Яценюк – молодий політик, усього 41 рік. Але за віком системним – 15 років із часу призначення його міністром економіки Криму – цілком тягне на "старого пса".

Єдине, чого навчилася теперішня влада, – це говорити новою мовою. От і Яценюк сказав 7 лютого, що зараз ідеться не про персоналії, а про конкретні ціннісні речі.

Краще б він цього не говорив. Бо згадуючи цінності одночасно з перемовинами, він вочевидь знецінює перші. Він опускає їх до рівня інтересів. Це навколо інтересів можна домовлятися. Цінності ж торгу не підлягають. За них жертвують життям. Я ж не знаю жодного українця, готового вмерти за склад уряду та його прем'єр-міністра.

Максимум, що може зробити ця еліта, – втримати Україну в режимі виживання.

Це не означає, що на Україну треба махнути рукою. Криза не конче мусить бути причиною депресії. Вона може дати новий шанс: перехід до відкритого доступу часто настає в умовах, коли ситуація сягнула дна. Але, щоб реалізувати цей шанс, принаймні перестаньмо покладатися на цю еліту.

Краще покладемо на неї щось інше. І займімося плеканням нової

Ярослав ГРИЦАК


Сообщить об ошибке - Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter

Понравился материал? Смело делись
им в соцсетях через эти кнопки





Другие новости по теме



Новости