MENU

Київ 1860-1920 рр. як туристичний центр

3035 0

Прочани у Києві. 1920-і рр.

Днями у книжковій крамниці «Хармс» відбулася лекція «Паломництво, екскурсії та туризм в Києві 1860-1920 рр.», прочитана викладачкою історії в НТУУ «Київський політехнічний інститут», документалісткою і громадською активісткою Ольгою Мартинюк. Редактор порталу Мегаполіс Аліна Бондар підготувала короткий конспект лекції про Київ як туристичний центр кінця ХІХ - початку ХХ століття.

У ХІХ столітті у суспільстві зароджується думка про те, що подорожі допомагають збагатитися внутрішньо, роблять людину справді освіченою. В цей же час починають видавати практичні путівники, які мали б стати у пригоді мандрівникам.

Першим над подібними виданнями працював німецький видавець Карл Бедекер. Він задав певний стиль виданню путівників: це була і практична інформація (про кафе, готелі, ресторани), і краєзнавча та історична. За іменем видавця подібні путівники одержали назву бедекери.

карты

У Києві ж у 1860-х роках деякі автори пишуть книжки так, щоб вони були схожими на популярні німецькі бедекери.

Варто зауважити, що до цього часу Київ був центром паломництва. Сюди щорічно прибувало стільки богомольців, що їхня кількість перевищувала населення міста. Богомольці зазвичай зупинялися у так званих «гостиницях», що могли приймати до 300-400 прочан. Один раз на день там можна було отримати обід чи кип'яток. Також вони зупинялися у приватних будинках окремих людей чи спали просто неба. У другій половині ХІХ століття в Києві з'являється чимало готелів, однак вони обслуговують переважно бізнес-еліту та землевласників, які приїздили збути збіжжя чи відвідати театр, а також чиновників високих рангів.

Наприкінці ХVIII століття Київ стає великим адміністративним центром Малоросії. За ним закріплюється стійкий бренд «міста на горі» та «матері міст руських». Такий образ супроводжує Київ упродовж всього ХІХ століття.

shekavica

З часом у київських путівниках також почали подавати не археографічну, а практичну інформацію за зразком німецьких видань. Тоді Київ складався з окремих трьох частин. Старе місто і Печерськ більш благородне, ніж церкви на Подолі. На пагорбах - царський палац, зелень, а на Подолі (Плоська частина) вирували хвороби, було погане повітря і дешеве житло.

У цей час в Києві розпочалася етнічна сегрегація: євреї мали право проживати спершу тільки на Подолі, а пізніше - в Либідській частині, тобто в низинах. На вершинах - тільки зі свідоцтвами купецтва 1-ї гільдії.

Серед путівників ХІХ століття трапляються й ошатні: так, наприклад, путівник М. Захарченка (1888 р.) коштував 10 рублів, що дорівнювало місячній зарплаті гувернантки. До речі, позиція автора збігається із брендовою на той час. Захарченко теж подає Київ як мати міст руських, Єрусалим руської землі, колиску руської державності. Він пише про Київ колишній і нинішній, стверджуючи, що місто в часи польського правління занепало і зараз відроджується. На його погляд, яскравий приклад відродження міста - це університет святого Володимира. Захарченко багато пише про околиці, намагаючись охопити весь Київ, і вибудовує свою оповідь як путівник. Спочатку розповідає про Печерськ і Старе місто, потім - про Поділ. Автор більше пише про православні святині, але вкінці коротко згадує про католицький собор і лютеранську церкву.

Згодом у путівниках починають розміщувати рекламу. Так, у «Практичному путівнику по Києву» Н. Тарановського (1884 р.) половина друкованої площі відведена під оголошення. Тут автор пояснює читачеві, що більше неможливо орієнтуватися в місті, знайти якусь садибу, не знаючи адреси. Тож тепер потрібні додаткові джерела, зокрема - путівники, причому не тільки для приїжджих, а й для мешканців міста.mariinsko-blagoveshenskaya

У путівнику В. Бублика (1890 р.) розповідь починається із рекомендацій, де варто зупинитися, в якому готелі краще обслуговування, а де економніше. Це - видання польською мовою, яке пройшло перевірку цензури. Тут змінюється географія Києва, оскільки книга орієнтована на поляків. Ідея автора - Київ як місто зустрічі візантійсько-руської цивілізації із західною цивілізацією. Так само описували західні путівники Грецію, але там західна цивілізація зустрілася з Османською культурою. Тут же під західною цивілізацією мається на увазі польська спадщина.

Автор іншого путівника польською мовою, В. Чеховський (1901 р.) згадує переважно інженерів та інших технічних працівників-поляків, які долучилися до розвитку міста. Для нього центром міста є Хрещатик, запланований насправді аж у 1930-х роках для з'єднання трьох частин міста. Хрещатик задумується як широка вулиця з сучасними магазинами, готелями, будівлею Міської думи. І взагалі Хрещатик - польська вулиця, бо свого часу тут було багато польських магазинів на чолі з відомою книгарнею Леона Ідзіковського. Польська община також мешкала на Хрещатику і прилеглих частинах старого міста.

На той час авторами путівників існувала досить жорстка конкуренція: до 1914 року в світ виходить небувала кількість путівників, що відрізняються за стилем і змістом. Один із них належить М. Стельмашенку (1913 р.), з претензією на місію Києва, який має пробудити решту російських міст від сну.

На початку ХХ століття випускники гімназій вирушали в тривалі екскурсії на 40-45 днів по європейських містах. Хоча тури не обов'язково мали бути настільки тривалими, бували й регулярні подорожі на менші відстані, в рамках країни.

Київський меценат Давид Марголін, власник заводу з виготовлення суден, надавав пароплав «Марія» школярам і студентам для екскурсій по Дніпру. Він вважав, що так внесе свою лепту в розвиток міста. Цей пароплав, до речі, підсвічувався, що було надзвичайно для того часу.

s640x480А от автор іще одного путівника «Спутник по г. Киеву» (1912 р.) М. Богуславский не жаліє міста, вважає, що Київ розчаровує, бо тільки центральні вулиці вимощені, решта - суцільні вибоїни. Він згадує, що навіть центральна Думська площа заставлена павільйонами для продажу фруктів і екіпажами, для яких служить стоянкою. Автор дуже критично сприймає зовнішність Києва, підкреслюючи, що сучасна архітектура зіпсувала стиль міста, і є по суті еклектизмом без будь-якого смаку.

Так само погано Богуславський відгукується і про людей, які не вміють розмовляти нормальною російською мовою. Тож вступна частина його путівника - ненависть до Києва. Однак автор робить те, чого не досяг багато хто з його попередників: він представляє Київ як місто мультикультурне. Тож Богуславський описує релігійні святині різних вірувань.

У путівнику Ящевського Хрещатик також є центром міста, найбільш європейською частиною Києва (1913 р.).

Деякі путівники того часу, наприклад «Киев» (1912 р.) З. Шамуріної, легко читаються, але не містять жодної практичної інформації. Попри це, таку книжку можна прочитати і відчути, ніби побував у місті - так авторка презентує Київ москвичам.

Після 1918 року кількість путівників стала просто мізерною: під час війни не до екскурсій.

Р-9-1-723x1024

В цей же час ідея про Київ як мати міст руських втрачає свою популярність. Автор одного із тогочасних путівників К. Шероцький (1917 р.) фокусується на козацькому бароко, йому огидна класицистична архітектура, яку він вважає еклектичною та космополітичною. На думку Шероцького, народний дух вилився у козацькому бароко, а його занепад прийшов пізніше - з Московським царством і Російською імперією.

Найбільш незвичними спогадами мандрівника про Київ ХХ століття залишила Кузина Вінстона Черчилля, Клер Шеридан. Прихильниця Жовтневої революції, вона мандрувала Російською імперією на мотоциклі. Вона бачить Київ модерним, на відміну від інших міст країни, воно нагадує їй Лондон. Однак згодом Клер потрапляє в Софійський собор і віднаходить древність у сучасному місті.


Сообщить об ошибке - Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter

Понравился материал? Смело делись
им в соцсетях через эти кнопки







Новости