Віктор Андрійович Ющенко час від часу продовжує з'являтися у медіа-просторі України, вкидаючи в цей простір різні ідеї. От і зараз: в інтерв'ю журналу «Країна» він заявив, що в умовах війни активи олігархів треба використовувати для досягнення перемоги. Що ж, все правильно - треба.

Але яким чином пропонує робити це Ющенко? Дуже просто: «Що під час Першої світової війни робив Микола Другий? Звертався через облігації до бізнесу. Якщо купували облігацію, то всі ваші грошові доходи звільняли від оподаткування. Що у нас? Середня заробітна плата в 3200 гривень. Люди з таким доходом не заплатять навіть комунальних. Не те, щоб профінансувати війну. Як дійти до тих, у кого є активи? До Пінчука, Ахметова, Новінського, Фірташа? Вони зарплату не отримують і податок на неї їх не стосується. Але у них - найбільші активи. В умовах Першої світової війни вони б працювали на перемогу. Для цього був створений інструмент. У нас же він відсутній».

Що ж, цей фінансовий інструмент у Російській імперії під час Першої світової війни справді був створений. І в 1916 році військова промисловість Російської імперії справді запрацювала на повну силу, перекриваючи всі потреби фронту. Проте водночас різко зросла соціальна нерівність, що так само різко підвищило градус напруженості в суспільстві та не менш різко зменшило боєздатність армії. Крім того, до фронту доходило далеко не все, для нього призначене, оскільки комунікації, та тилові сховища контролювали ті, для кого війна була (точно за Ющенком) передусім джерелом збагачення; тилові щурі-інтенданти багатіли; «золота молодь» - синки нуворишів і високопоставлених чиновників - не вилазила з ресторацій; значна частина військового спорядження - від одягу та чобіт до револьверів та патронів - продавалася на «чорному ринку». І взагалі - під час війни в Російській імперії наочно проявили себе крайня корумпованість влади та засилля нуворишів-скоробагатьків, які наживалися на воєнних замовленнях, тоді як серйозні промисловці, що забезпечували більшість потреб війська, були відсунуті від найвигідніших контрактів.

Отож для Миколи ІІ, якого ставить у приклад українській владі Ющенко, все цілком закономірно закінчилося дуже погано. Та й для Російської імперії і її великого бізнесу - також. І не більшовики тут розпочали справу, а ледь не весь народ: навесні 1917-го, коли скидали царя та приборкували нуворишів, на першому плані були інші політичні сили, а більшовицька партія вийшла із підпілля, маючи лише 4 тисячі членів і мізерний вплив; якби не німецькі гроші, не провальна політика Тимчасового уряду, не політична несамовитість Леніна та Троцького, цілком імовірно, розвиток подій був би іншим, хоча Російська імперія все одно розпалася би за будь-яких обставин... І взагалі: Микола ІІ був одним із головних винуватців Першої світової війни, типовим імперіалістичним загарбником, і політика його підпорядковувалася цьому...

Чому ж Віктор Ющенко взяв як приклад провальну в кінцевому підсумку економічну політику останнього російського імператора, а не успішне управління британською економікою, здійснюване урядом переможця двох світових воєн Вінстона Черчилля у 1940-45 роках?

Відповідь, видається, проста: Черчилль зробив ставку не на мільярдерів і мільйонерів, вигодою яких від війни так переймається Віктор Андрійович, а на народні маси Великої Британії. Про економічну політику британського лідера я вже писав у «Дні», тут же нагадаю: вся британська економіка, всі ресурси, як виробничі, так і трудові, були мобілізовані для потреб війни. Уряд Великої Британії ухвалив «акт про надзвичайні повноваження», який дозволяв для задоволення воєнних потреб поширювати урядовий контроль на будь-яке майно, нерухоме чи рухоме, приватне чи корпоративне. Ніякого «священного права приватної власності»! Фамільні обійсті лордів забиралися на час війні під шпиталі, а фабрики ласощів перетворювалися на центри виробництва вибухівки.

Ну, а прибутки воєнного часу йшли не власникам, а обкладалися стовідсотковим податком. Що ж стосується пересічних британців, вони отримали від держави гарантії підтримання добробуту - на мінімально можливому рівні, але все ж...

І це робив Черчилль, принциповий противник усіх форм соціалізму, навіть його соціал-демократичного різновиду, використовуючи під час війни такі методи, які ніяк не вписувалися у схеми класичної ринкової економіки! Втім, слід сказати, що і лорди з мільйонерами не шикували, а відклали гонитву за прибутками на повоєнний період, а приклад показувала королівська сім'я...

З іншого боку, хіба ж не українці з середніми доходами у 2014-му якраз і зупинили агресора та забезпечили відроджувані Збройні Сили й добровольчі формування найнеобхіднішим? Хіба до цього були причетні олігархи (за винятком хіба що двох - Коломойського та Порошенка)? І хіба виникла б у країні така загрозлива ситуація, якби не дії декого з названих Ющенком - і не бездіяльність інших?

А тепер екс-президент по суті пропонує віддати країну на відкуп персонажам, пов'язаним із режимом Кучми та теперішньою так званою «опозицією» - Пінчуку, Ахметову, Новінському, Фірташу... Тож найбагатші багатітимуть і далі за рахунок пролонгованих на десятиліття злиднів «маленьких українців» (бо ж за облігаціями доведеться платити немалі відсотки з бюджету), а на додачу вони ж отримуватимуть кошти, які пересічні громадяни платитимуть за комуналку - бо ж дехто з названих Ющенком олігархів за безцінь свого часу прихватизували енергетичну сферу. І взагалі - що станеться, якщо робити ставку на олігархів, фактично давши їм карт-бланш на визиск України, а Путін заплатить цим персонажам більше?

Отож, як на мене, дуже дивні речі (якщо не сказати більше) пропонує усім нам той, кого дехто нещодавно звав «найбільш українським президентом»...