Спробую сформулювати, як воно бачиться мені. Значна частина Майдану очікувала певних змін у мовній політиці і припинення дискримінації української мови в медіях. Це стосується не тільки музла в ефірі чи книжок, але всіх сфер. Те, що, наприклад, журналісти не обурюються й не пишуть петицій і законопроектів, не відміняє того, що російською в нас видається більше 80% журналів, і лише 12% – українською. Ми знаємо навіть завдяки кому таке з часописами, за іронією долі вони зараз засідають в Адміністрації президента, і їх усе власштовує. Тому – не розхитуйте човен, "єдіная страна" й усі інші мантри, а президент заявляє про статус-кво і не на часі мовних питань. Але ж дискримінація від того нікуди не ділась, а про те, що вона була, що її усвідомлювали багато членів суспільства, свідчить хоча б Мовний майдан.

Тож люди, які працюють у цих мовнозалежних сферах, два роки чекали хоч якихось зрушень з боку уряду, не дочекались, терпець їм синхронно увірвався, синхронно пішли законопроекти й петиції щодо змін у галузі кіно, телебачення, заборони імпорту російських книжжок, радіоефіру тощо. В усіх цих сферах давно й монопольно домінують російські медіамагнати, здавати позиції вони не збираються, тому роздмухують ці скандали, негайно організовують листи з підписами "спільноти" проти тощо.

Серед підписантів цих листів є як відверті українофоби й "какаяразніц", так і "завсьохорошєєпротивсєгоплохого", принципові противники будь-яких заборон, бо ліберали. Я цим був здивований ще під час дискусії про книжковий імпорт. Люди, які начебто однозначно виграють від запропонованої дії, бо заробляють цим на життя, починають турбуватися про здоров'я Володарського, якому не йдуть українські переклади.

Заслуги самих цих людей перед українським книговиданням при цьому в мене не викликали жодного сумніву, але ось так. Як до цього ставитися я не знаю, але знаю, що під час війни ліберальні цінності треба трохи переоцінити й крокувати в ногу. Виживемо, можна буде повернутися до цієї розмови. Те, що з окупацією державою-агресором українських медій треба щось робити, сумнівів у мене не викликає. 

Коли наклади, час звучання в ефірі, вирбництво фільмів буде 50 на 50, готовий повернутися до розмов про ліберальні цінності. Навіть не вираховувати пропорцій від населення. Просто 50 на 50. А до цього – вибачте.

Але те, що всі ці заворушення відбуваються геть в усіх медійних сферах, крім журналістики, свідчить про те, що терпець таки уривається, урядові пора з цим щось робити.