Фільм "Сила волі" зовсім не про те, як Джессі Оуенс виграв 4 золоті медалі на Олімпіаді, яку проводила нацистська Німеччина. В основі сюжету, звісно, покладено саме цю прекрасну, надихаючу й неймовірну історію про звичайного хлопця, який став видатним спортсменом і зумів покласти на лопатки збочинну теорію фріка Гітлера про вищість арійської раси. Але насправді цей фільм більше про лицемірство, політику, окозамилювання, гроші, й головне - про дискримінацію.

Плавна оповідь незакрученої сюжетної лінії (зміст якої можна легко перечитати за кілька хвилин в Вікіпедії у статті Джессі Оуенс) дає можливість зрозуміти, що мова ж зовсім не про нацизм. У самій Америці, яка засуджувала нацизм, нормальним явищем була расова дискримінація. "Послухайте, хто із вас сам пив каву чи грав у гольф із темношкірим?", - каже один із членів олімпійського комітету до своїх колег, не те щоб виправдовуючи Гітлера, але намагаючись закрити очі на новини з-за німецького порєбріка.

Коли стояло питання бойкотуватиме чи ні Америка ігри в Берліні 1936 року, усе вирішилось за допомогою грошей. Бо бізнес понад усе - так було й так буде.

Гроші й страх за репутацію сприяли тому, що на декларовані США демократичні цінності було закрито очі, й двоє спортсменів євреїв американської збірної було відсторонено від участі у змаганнях в угоду Гітлеру.

Коли кажуть, що спорт - поза політикою, це маніпуляція. Будь-які міжнародні спортивні змагання.- це політика. Берете участь у Олімпіаді в Німеччині - значить нічого не маєте проти нацистів. Допускаєте російську збірну до участі в Олімпіаді в Ріо - плюєте на всі антидопінгові й моральні норми.

Я би дуже хотіла, щоб фільм подивились усі, хто має якісь упередження до інших людей за гендерною, сексуальною, расовою, релігійною ознакою - і особливо подивились фінал фільму. Гірка пілюля останніх хвилин сюжету різко нагадує, що дискримінація завжди - це дуже гидко.