Вірогідно, ні для кого не є особливим відкриттям, що ледве ми обмовимось про ідеологію, як неухильно розростається ціла низка непростих запитань.

Приміром такі. Чия це справа вести мову про ідеологію: фахівців або пересічної людини? В який спосіб треба порушувати питання про неї? Вочевидь, ідеологія не «впала нам на голову», а має, коли непросто довготривалу історію, то принаймні передісторію. Надалі перед нами постає й інша низка питань. Якою є ідеологія - згубною, сприятливою чи безсторонньою? А особливо таке: в наших щиросердних думках - чи спроможні ми ухилитися від ідеології, щоб не потрапити в її потаємні чари? А ще: як ідеологічні схеми реалізуються на практиці?

Неодноразово доводиться чути, що слово «ідеологія» є найбільш невловимим поняттям. Американські дослідники Радж Моган і ҐремКінлок у праці «Ідеологія і соціальні науки» слушно стверджують: на відміну від багатьох інших термінів, трапляється так, що ідеології не властива чіткість, однозначність і послідовність. Дехто готовий визнати, що вже християнський символ віри слід вважати типовим прикладом ідеологічного мислення. Інші вважають інакше: ідеологія є значно складнішим утворенням. Кажучи якнайширше, вона нагадує систему оцінок, які трансформують і пояснюють наш досвід у «зрозуміліший» спосіб. Або ж, вона постачає нас загальноприйнятними значеннями, щоби зробити наше життя більш осмисленим. А оскільки раціональні підстави не завжди й не для всіх очевидні, творці ідеологій частенько вдаються до емоцій або міфологій. Нерідко спостерігається, як ідеології стають украй впливовими в суспільстві, попри те, що підпадають під суцільний осуд через свою аморальність. З іншого боку, деякі ідеології підносять ідеали, які визнаються багатьма, проте можуть бути геть чисто неефективними (теза про всезагальне братерство). Вже ці наведені нашвидкуруч приклади посвідчують, як подекуди важко мати справу з проблемою ідеології.

Саме тому стає звичним, що чимало людей схильні вживати слово «ідеологія» негативно. Позаяк не існує бодай виваженого визначення цього поняття, воно має доволі широкий діапазон значень. Щоправда, не всі з них узгоджуються. Втім, деякі визначення ідеології все таки використовуються як базові. Відомий британський літературний критик ТеріІґлтон у класичній вже праці«Ідеологія»наводить силу-силенну значень. Ідеологія як: процес творення смислів і цінностей; система ідей для панування влади; хибні уявлення й маніпуляції; нав'язування ролей і формування ідентичності; ілюзії й перешкоди в мисленні та багато-багато інших.

Потрібно сказати, що наведені визначення не завжди сумісні між собою. Мабуть саме через це при застосовуванні терміну «ідеологія» вряди-годи відчувається якась відраза й недосконалість. Але серед згаданих визначень є й нейтральні, як-от, «сукупність ідей, які властиві певним соціальним групам». Вочевидь, серед цих формулювань проглядають пізнавальні, соціальні, етичні аспекти, або ж навіть якість елементарні світоглядні питання, пов'язані зі знанням про світ. Можливо, вони пропонують швидкі відповіді, тоді як невідомо де шукати ґрунтовніших. Деякі з них виявляють претензію справжнього бачення реальності, що й стає своєрідним «яблуком розбрату» в теоріях ідеології.

Іґлтон вважає, що можна говорити щонайменше про дві головні традиції визначення ідеологій. Перша бере початок від Геґеля й Маркса та пізніших марксистів, які були стурбовані проблемами істинного чи хибного пізнання, вважаючи ідеологію ілюзією, спотворенням і містифікацією. Альтернативна традиція менше пов'язана з соціологічними темами, натомість стосується принципу функціонування ідей у суспільному житті й не надто переймається їх реальністю. Тут слово «ідеологія» стає не таким інформативним. Це дає можливість Мішелю Фуко та його послідовникам відмовитися від цього концепту на користь вивченняфактичного використання мови людьми й наслідків такого мововжитку. Тому буває так непросто встановити наскільки ідеологічним є вислів, не окресливши його контекст застосування. Приміром, фашизм має особливу лексику («життєвий простір», «жертва», «кров», «ґрунт»), але ідеологією його робить саме те, що він породжує політичні ефекти. Якийсь мовний фрагмент може бути ідеологічним в одному контексті, а в іншому - ні. Таким чином, ідеологія - це функція відношення висловлювання до його соціального контексту.

Американський політичний філософ Раймонд Джеус у праці «Ідея критичної теорії» виокремлює три погляди на ідеологію. Можна підходити до неї з описової точки зору, вивчаючи людей, чия «ідеологія» складається з переконань, мотивів, бажань, цінностей, пристрастей,ритуалів, жестів, діяльності тощо. З іншого боку, ідеологія постає як негативний феномен, коли люди введені в оману щодо себе та власних інтересів. Виникає спроба пояснити, чому їхні переконання хибні, як вони набуті й чому від них потерпають. В результаті потрібно звільнити людей від помилок. Але існує й позитивний погляд, пов'язаний з тим, що люди мають потребу реалізувати себе шляхом втілення цілей і цінностей. Вони визначають те, що їм найбільше пасуватиме, тобто, яка «ідеологія» допоможе реалізувати їхні інтереси, щось побудувати, створити, винайти.

Якщо вести мову про корені ідеології, то спершу це слово означало наукове вивчення людських ідей. Але досить швидко перетворилося на систему ідей. Тоді ідеологом треба вважати того, хто не стільки аналізує ідеї, а виголошує їх. За сучасних умов ідеологія протиставляється науці. Тепер переважно з іронією згадується, що ідеологія породила науку раціонального вивчення законів, які регулюють формування і розвиток ідей. Її коріння сягає часів Просвітництва з його мрією про світ, який би був цілковито прозорим для мислення, вільним від забобонів і мракобісся. Передбачалося, що ідеолог мав стати прискіпливим аналітиком свідомості, критиком догматичних, ірраціональних вірувань традиційного суспільства, хоча нині він перетворився на управителя політичного життя.

Повторюся, нерідко ідеології вважають «системами вірувань». Однак, британський професор Майкл Фріден написав дотепну розвідку «Ідеологія. Найкоротший вступ» (2003), де пропонує розглядати їх у вигляді таких собі «знакових полів». Всі звикли, що в повсякденному вжитку слово «ідеологія» викликає відчутно збудливі реакції. Людина відразу ж пов'язує її з багатьма «-ізмами», як-от, комунізм, фашизм, анархізм тощо. Воно ніби й так: усі ці поняття мають атрибути політичної ідеології. Проте варто додати одне застереження. Часто-густо ідеологія адресує до фальшиво побудованої низки ідей, які віддалені від життя й використовуються для маніпуляції. Тому найчастіше ідеології використовують політики, аби заправляти світом, примушуючи решту людей схилятися до доктринерського мислення чи діяння. Втім, не всякий «-ізм» є ідеологією. Приміром, «оптимізм» не вкладається в описану схему.

Уявімо далеко не виняткову для наших реалій ситуацію. Ми потрапляємо на якусь акцію чи то пак протест. І нашою негайною реакцією одразу ж є спроба декодувати (побачені, почуті) повідомлення й розшифрувати ситуацію. В залежності від смислу події ми вирішуємо - чи маємо приєднатися, самоусунутися, або ж просто проігнорувати. Часто ми, зумисне чи ні, послуговуємося вже сформованими/запозиченими «пізнавальними мапами», на основі яких розцінюємо спостережені явища та витлумачуємо їх.

Згідно з підходом Фрідена, якщо ми шануємо інакомислення, підтримуємо свободу слова, то змушені визнати: ідеології відіграють роль особливих карт-орієнтирів у політичних і соціальних світах. Нам нелегко обійтися без них, адже ми, позбавлені смислів, не зможемо жодним чином зреагувати. Нашим завданням є формування сенсів, хоча вони й не завжди достеменні. Трапляється й так, що ідеології спираються на здоровий глузд. Та оскільки політичні факти ніколи не говорять самі за себе, ми користуємося багатоманітними ідеологіями, щоби порівнювати конкурентні інтерпретації цих явищ. Застосування будь-якої ідеології нагадує спробу накладання шаблону (форми, структури) на реальність (події, акції, образи). Разом із тим, ніколи не варто забувати про підозру та недовіру до ідеологій. Адже часто випадає пересвідчитися в їхній репресивній здатності бути чимось на кшталт «гамівної сорочки». Тоді ідеології підлягають розвінчанню й деконструкції, без яких важко уникнути «промивання мізків».