Зранку перед вильотом в Мінськ встигла прочитати всю парламентську пошту і підготувати кілька звернень - відповідей на листи громадян, які, сподіваюся, допоможуть вирішити конкретні проблеми людей.

Схоже, це був єдиний конструктив за день. Бо все інше - без коментарів.

В Мінську представники ОБСЄ віддали мені мої листи до наших заручників, бойовики так і не дозволили сторонній і нейтральній місії ОБСЄ передати листи бранцям. Це - яскраве свідчення про можливості і вплив посередників переговорного процесу. Я вимагала від росіян передати ці листи їх " гуманітарним конвоєм", що шастає Донбасом. Російські " гуманні браття" відмовилися, бо ж в конвої не листи возять, а дещо інше.

Так само координатору від ОБСЄ в гуманітарній групі Тоні Фрішу не дозволили зустрітися з бранцями на окупованих територіях, коли він минулого тижня відвідував ОРДЛО. І навіть відмовилися надати інформацію про їх реальне місце утримання. Так само до бранців не пускають ані Червоний Хрест, ані " Лікарів без кордонів " , ані інші місії.

При цьому пан Фріш мав змогу відвідати слідчі ізолятори на українській території і безперешкодно поспілкуватися про умови утримання з тими, хто порушив закон.

Також представники ОРЛО так і не змогли пояснити ОБСЄ, чому й досі не відкрито КПВВ в Золотому і чому люди мордуються в 40-градусну спеку в єдиній на Луганщині черзі в Станиці Луганській.

Щодо звільнення заручників, то я, заради справи, утримаюся від жодних коментарів на цю тему до того дня, доки ми не звільнимо хлопців. Прошу журналістів, ЗМІ і родини заручників з розумінням поставилися до цієї позиції. Будуть новини - буде й інформація. Поки що все без змін, на жаль.