Добре, що сьогодні в День Прапора згадали про Володимира Рибака - чоловіка, що за цей прапор загинув.

Але згадати я у цьому контексті хотів би про нинішніх апологетів "примирення по-медведчуківські".
Ці примирювачі виходять з того, що є якійсь "Київ" і якійсь "Донецьк", і їм треба миритися.

Там вибачення просити і т.д.

І є приклад Володимира Рибака. Він нікуди до Горлівки не приїхав - місцевий. Його схопило розгніване бидло, що вже мріяло про "Путінську ковбасу", якою їх обов'язково нагодують, варто лише замінити український прапор на російський.

І лише один чоловік став між ними та ковбасою, за що вони його здали окупаціним "правителям", а вже ті катували і вбивали героя.
І хто тепер має перед ким вибачатися? Хто буде вибачатися перед родиною Рибака? Перед родиною вбитого у Донецьку під час проукраїнського мітингу Дмитра Чернявського? Перед всіма іншими родинами, де когось вбили лише за те, що він був вірним своїй Батьківщині?

Немає жодного "Києва" і "Донецька", які мають "миритися". Є Україна і антиукраїнські сили як внутрішнього, так і зовнішнього походження.
"Помиритися" з ними можна лише на одній умові - вони визнають право України на існування та самостійний розвиток. Але для них це означатиме відмову від власної ідентичності.

Тому, звісно, "примирення" по-медведчуківськи - це примирення шляхом відмови України від самої себе із репресіями проти тих, хто з цим не згодний.

Тобто, приблизно так, як вже "помирилися" на тимчасово окупованих територіях Донбасу.