Пост мамський.

Прочитала французьку версію казки про колобка. Тільки тут він "маленький пряничний чоловічок, якого собі баба на підвечірок спекла".
Все, як у нас на початку: спекла, втік, дід до погоні підключився, кінь, корова там. Всі бігли за чоловічком і кричали: стій! Куди! Ти ж ідеальний підвечірок! Ми тебе з'їмо!

Аж поки не добіг французький Колобок до архетипної Лисиці.

Ну, Лисиця його, ясне діло і тяпнула, запропонувавши спершу покататися через ріку в неї на спині, відтак на голові і на носі. Мовляв, шо їй, стрункій, до вуглеводів. І варто було французькому Колобку широ повірити в Лисицину алергію на глютени і йому подібні генно модифіковані організми (фігасє, печенька говоряща!), як тут же вона його і нямкнула.

І шо? І в нас яка мораль? Колобок Лох. Не треба було вірити Лисиці. Всьо пропало.

А в них знаєте, яка?

Тому що лисиці - розумні звірі. І вони добре знають, що якщо хочеш когомь смачненького піймати, не варто верещати про це по всіх усюдах: стій, я ж тебе з'їм , альо?!

Бути Лисицею, не Колобком.

Fin;)