Із проходів Львовом. За Крип'якевичем.

Зайшла сьогодні у Львові мова про наші відносини з Польщею.

Читайте також: Отруєна Польща. Дискурс порозуміння з Україною відкинутий на роки назад

Вони, ці дурнуваті відносини, як на мене, стали заручником двох лих. Перше лихо – це глупота і зверхність найконсервативніших польських середовищ. Друга біда – байдужість і брак знань із нашого боку. Нам, усім українцям, ще досі by default російськоцентричним, бракує не лише ерудиції про українсько-польські відносини, але й емоційного знання про їхню глибину. Монстри дурості й байдужості – схожі. Вони – страшно небезпечні, бо абстрактні. Ірраціональні.

Але різниця є. Категорична глупота – завжди проактивна. Байдужість – пасивна, вона – бездіяльна. Чим більше дурість порушуватиме пасивність, тим швидше вона, байдужість, переростатиме у злобу і роздратування. І це буде чергова ненависть. І це неможливо заспокоїти ані деклараціями, ані заклинаннями.

Читайте також: Парламенти Польщі та України зміцнили антипутінську коаліцію – Парубій

Якщо ми віримо у те, що Польща – це наш стратегічний друг, то не варто ховатися в нори. Насамперед владі. Повертаймося в Польщу своєю діяльністю. Чому Львів не проведе чи фінансово забезпечить Франкові читання у Кракові? Чому завдяки Києву не з'являться у Кракові таблиці нашої присутності, забезпечені нашими силами? Чи у Варшаві? Холмі? В Перемишлі? Чи, Господи, навіть на березі Північного моря, куди мандрував Фортінбрас, свідок смерті Гамлета і великий свідок ненависті чужих персонажів.

Мене страшно дратують вияви чужої зарозумілості. Але ще більше мене дратує байдужість наша. Інертний газ. Порожні ясна пустих крісел, як каже класик. Нація є тоді, коли вона демонструє приклад. Мудрий приклад. Без злоби, але з твердою впевненістю.