Мені інколи здається, що література народжується з листа, з листування. З намагання щось сказати комусь, хто далеко. З намагання стати ближчим до того, хто далеко.

Великі романи є часто такими замаскованими листами – намаганням розповісти про те, чого немає поруч, тому, кого немає поруч. Вже чи ще немає поруч.

Читайте також: Чи можливий новий книжковий бум?

Бо в листуванні завжди є якась двозначність: надто близькі не листуються, бо близькі; надто далекі не листуються, бо далекі.

Література часто береже в собі це інтимне прагнення листа: прагнення стати ближчим до того, хто далеко. Прагнення зробити далеке близьким.

Чому люди дуже рідко листуються зараз? Це пояснюють пришвидшенням життя, тим, що на листи "немає часу". Але, мені здається, головна причина в іншому – в тому, що відмінність і відстань між "далеким" і "близьким" стерта. Ми вже точно не знаємо, де далеке, а де близьке.

Нам здається, що далекість подолано, що все на відстані витягнутої руки. І що все є близьким, надто близьким. І що не треба здійснювати зусиль, воно "вже тут". Все стало тотальним "тут-буттям". Але це виявляється примарою. Бо насправді це не близькість: це далекість, замаскована під близькість. Далеке, що мімікрує під близьке.

Читайте також: Холодний душ. Що вириває нас із теплих обіймів дитинства

Здається, що не треба здійснювати зусиль, щоб стати до нього близьким. Але далеке сьогодні народжується передусім тоді, коли ти думаєш, що не треба здійснювати зусиль.

Лист у цьому сенсі – це зусилля. І література теж. Зусилля до близькості.