MENU

Парадигма вудки: бунт проти демагогічного ліволіберального істеблішменту

2220 0

Якби Трампа не було, його слід було б вигадати. Бо сигнали надходили давно, але на них не звертали особливої уваги.

Ані "Національний фронт", ані ПіС, ані "Йоббік", ані інші системні й геть не системні праві консерватори практично в жодній країні "першого світу" не змусили переглядати порядок денний, а це ж, як відомо, або викиди природних коливань праворуч-ліворуч, або звичайні фрики... Трамп із табакерки разом із громоподібним Brexit нарешті переконали: тренд!

Те, з чим зіткнувся політикум провідних країн, не просто прикра несподіванка. Це діагноз цілій ліволіберальній моделі розвитку людства, яку солідарно вважали панівною від моменту падіння Берлінського муру й до позаминулого тижня. Нагадаю про всяк випадок її складники: глобалізація економіки; вибуховий розвиток технологій, передусім цифрових; добровільна передача частини державного суверенітету наддержавним утворенням; соціальний захист і гарантії; політкорект­ність і багатокультурність; солідарна турбота про довкілля – все це на тлі поступового, але переможного руху демократії та поширення інших гуманітарних практик. І ось виявляється, що левова частка цих обіцянок та орієнтирів – блеф, а решта для значного відсотка електорату означає моральний терор і прямі матеріальні втрати.

Читайте також: Що відбувається з нинішнім світом?

Питання не лише в тому, що хтось боїться майбутнього, а в нерелевантності цілісної пропозиції. Хай собі богоподібний футуролог Реймонд Курцвейл зі свого Маунтін-В'ю, штат Каліфорнія, пророкує комусь через 30 років біологічне безсмертя й технологічну сингулярність, а ми тут, у штаті Уттар-Прадеш, колупатимемо земельку й житимемо кастами, як і тисячі років тому. Припустімо, ваша Tesla виробляється на безлюдному заводі в тій-таки Каліфорнії, але ми тут, в Індонезії, шиємо американські джинси, як і 100 років тому, руцями на бабусиних швейних машинках. Університетські генії вигадали постіндустріальну еру й забули, що людство не може складатися лише з програмістів та інвестиційних банкірів, хтось має кричати: "Вільна каса!", а яким чином суспільство майбутнього захищає інтереси людини за касою, їй, власне, розповісти забули. Щоправда, вже згаданий Курцвейл заспокоїв: будуть – текстуально! – "нові люди", які впишуться в прогрес, і "старі люди", які залишаться "ближче до природи". Це нагадує елоїв та морлоків із Герберта Веллса, хто читав "Машину часу", розуміє, про що я. Нічого собі проект майбутнього!

Машина демократії, що діє нині, виросла з протестів 1960-х проти надто правого, на думку Сорбонни й Вудстока, повоєнного маршруту, зумовленого протистоянням із комунізмом. Колишнім бунтівникам, які зневажали дрібних буржуа й нібито захищали робітників, за кілька десятиліть успішно вдалося зменшити чисельність як перших, так і других. Умовна верства середнього класу розмивається, а разом із нею слабшає кістяк відповідального суспільства. А місце нових знедолених, за браком пролетарів, посідають мігранти, яким запропоновано велфер замість вудки.

Прекраснодушна безвідповідальність загострюється процедурами її практичного адміністрування. Якщо ти штучно запроваджуєш щастя власного зразка, у тебе має бути Міністерство щастя. Бюрократія підгортає під себе демократію скрізь, де може, нав'язуючи нові порядки й мимохідь уводячи додаткові фіскальні збори, а як же без них! А де бюрократія, там зловживання, демагогія й домовленості, себто – так-так! – корупція, тільки тонша, елегантніша, ніж ми звикли.

Читайте також: Чому не варто бойкотувати президента Трампа

На відміну від багатьох критиків я не збираюся повторювати знущальні інвективи на адресу провідників войовничої політкоректності. Інша річ, що завжди легше боротися з образливими, на думку радикальних активістів, жестами й висловлюваннями, ніж реально змінювати правила гри в суспільстві стосовно всіх, хто не є "здоровими білими самцями". Але зауважу: вже досягнутий на сьогодні захист прав громадян, зокрема й меншин та інакших, – це досягнення не лише лівих, а всієї цивілізації.

Електоральний бунт проти демагогічного ліволіберального істеблішменту, тим огиднішого, що він прикидається до біса демократичним, виявив брак ідей. Модерної, дієвої і, головне, переконливої, привабливої для мас праволіберальної доктрини не маємо не лише ми, її наразі майже не існує взагалі (зазначу, що й сама парадигма "праве/ліве" поступово утратила початковий сенс). Екстравагантний набір обіцянок на межі фолу, який що далі, то частіше забезпечує те чи інше крісло тому чи іншому харизматикові, ніколи її не замінить. Парадоксальним чином в України з "першим світом" різна етіологія, але спільний епікриз. Агов, наші праві ліберали – політики, стратеги, мислителі, де ви є? А то ми вас тут уже зачекалися!

Юрій МАКАРОВ, "Тиждень"


Сообщить об ошибке - Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter

Понравился материал? Смело делись
им в соцсетях через эти кнопки

Другие новости по теме



Правила комментирования »  


Новости