Десь місяць тому йшов старою забудовою колишнього села Теремків. Перегнав маму з малим, а потім вирішив через огорожу сфотографувати стару хату (бо це цінна архітектура, яку зруйнують і для історії вона буде втрачена).

Читайте також: "Сітка" Кім Кі Дука: які великі теми порушує трагічна історія маленької людини

І почув їхню розмову за спиною. Малий каже: "Оце ж так фотографують і грабують будинки"... Це ще дитина, але яка вже перейняла цінності батьків, оточення.

Кожен мислить у міру свого світогляду, виховання і розвитку. Що б ти не робив прекрасного, людина зі своєї дзвіниці без особливих напружень навішає на тебе ярлик, який вкладається в її світосприйняття.

Отак і живе місто людей, які щовечора дивляться ТСН (тільки страшні новини), бояться вийти з дому і вважають своїх сусідів грабіжниками й убивцями, не вірять у зміни й самі нічого не хочуть міняти. З легкістю голосують на виборах і керують країною зі свого дивану чи кухні.

Читайте також: Холодний душ. Що вириває нас із теплих обіймів дитинства

Одначе це не допис нарікання, а допис розуміння. Зі фразою "А нам своє робити, навіть якщо хтось кричить зрада".