Феномен підкреслено прохолодного ставлення до соціальних мереж у середовищі західного політикуму має культурні та історичні коріння.

Наприклад, Twitter Трампа викликає обурення навіть не змістом. Намагання спілкуватися швидко і безпосередньо з виборцями із будь-яких питань можливо і покращує комунікацію, але при цьому, на жаль, нищить політику.

Читайте також: Як цифрові технології вплинули на результати президентських виборів у США

Макс Вебер колись казав, що вирішальна психологічна властивість політика – окомір, здатність зі внутрішньою зібраністю та спокоєм піддатися впливу реалій; іншими словами, потрібна дистанція стосовно речей і людей.

Він наполягав, що відсутність дистанції – один зі смертних гріхів усякого політика. І що саме відсутність дистанції є однією з тих рис, яку виховують в інтелектуальної молоді, прирікаючи її тим самим на нездатність до політики.

Читайте також: Нові часи: зброя масового ураження нині інформаційна

Очевидно, що він це писав, коли ще не було навіть натяку на Facebook і Twitter. А коли подивився би на спроби молодих українців робити якісну політику через задоволення розважальних потреб великої кількості підписників, що нудьгують, певно б сумно посміхнувся.