Майже в кожному містечку Галичини і всієї Правобережної України є свої людські скарби і власні патрони, покровителі, люди минулого, які народилися там, вчилися чи просто якийсь час мешкали, а потім здобули європейську або світову славу.

Але винятковий у цьому плані – Дрогобич. Там аж три народжені генії – Маврицій Ґоттліб, Ефраїм Моше Лілієн і Бруно Шульц.

Ефраїм Моше Лілієн, "Пам'яті жертв кишинівського погрому", 1903 рік

Якщо про першого і третього знають у нас більш-менш, особливо Шульца, то коли кажеш людям про Лілієна, вони роблять круглі очі. (Я й сам не знав, якби не друг Ігор Гольфман, у якого відкриттів вистачить на всіх.) А він був одним із чільних представників юґендштилю. Ну, коротше, кому цікаво, той знайде про нього більше.

Читайте також: Генії місця: своїх вистачає, потрібно лиш знати й не цуратися їх

Я про інше тут хотів сказати. Якщо з головою підійти до цієї унікальної ситуації, то в кожному з цих міст можна влаштувати якесь культурне життя навколо цих патронів. Фестивалі, стипендії, резиденції, конкурси, премії... За зразком міжнародного фестивалю Шульца.

Крім згаданого Дрогобича, є:

– Бучач Шмуеля Аґнона,

– Броди Йозефа Рота,

– Львів Леопольда фон Захер-Мазоха і Станіслава Лєма (хоча тут – набагато більше),

– Кременець Юліуша Словацького,

– Бердичів Джозефа Конрада,

– Виноградів Бели Бартока,

– Житомир Тадеуша Боровського,

– Чернівці Пауля Целана і Рози Ауслендер,

– Київ Казимира Малевича, Болеслава Лесьмяна і Ярослава Івашкевича,

– Одеса Жаботинського, Бабеля, Кандинського (дякую Олександрові Ройтбурду)...

Читайте також: Галичина: невіднайдена Троя

Коротше, це я згадав без особливих зусиль, але їх є набагато більше. І взагалі, я тут дарма стараюся, бо в умовах тотальної вікіпедизації, всі все знають набагато краще.

Ідея в тому, що існує окремий розділ туризму, який треба розробляти й освоювати – туризм культурний.