Нами рухає недовіра. Українці не вірять владі, не вірять співгромадянам, а головне - не вірять в себе. Настав час це виправити.

Про труднощі України за останні 800 років розказано чимало, тому пропоную зосередитися на сьогоденні. Це не означає, що мене не турбує минуле країни, але нам пора переосмислити існуючу концепцію держави. І перед тим як говорити про стратегію, хочу виділити п'ять ключових моментів, що визначають рамки майбутнього розвитку України.

Для початку необхідно поставити перед собою мету. На мій погляд, головна і єдина наша задача - побудувати успішну країну і заможне суспільство. Коли у кожного є можливість скористатися всім, що дає життя. Або, як сказав колись Джефферсон, реалізувати своє право на досягнення щастя.

Задля цього слід виростити націю не на минулому, а на майбутньому. Ми завжди концентруємося на своєму походженні, мові, культурній спадщині. Це, звичайно, важливо, але така стратегія була б ефективною в кінці ХІХ століття, коли розвалювалися імперії і націоналізм сприяв народженню нових держав. Так сталося після розпаду Австро-Угорщини і Російської імперії.

Але сьогодні ми живемо в іншому світі. Достатньо подивитися, до якого розколу призвів акцент на минуле у відносинах між Західною і Східною Україною. Тому наша мета - майбутнє. Ще раз наголошу: це не означає, що ми маємо відкинути минуле. Навпаки - нам треба дуже добре розуміти і усвідомлювати, але саме майбутнє, спільне майбутнє наших дітей, незважаючи на відмінності в минулому наших батьків, має стати нашою метою.

Читайте також: Украина - рай для зицпредседателей Фунтов с окрестных околотков

По-друге, у нас не має бути ні ворогів, ні друзів - тільки інтереси. По-третє, пора усвідомити географічне і стратегічне положення України. Сусіди нікуди не зникнуть, і треба розуміти це не тільки серцем, але і розумом, а значить, вчитися жити поруч з ними, враховуючи лише свої інтереси.

По-четверте, важливо рухатися вперед поступально. Ми повинні наближатися до своєї мети крок за кроком, а не бігати в різні сторони. По-п'яте, необхідно підтримувати спілкування між громадянським суспільством і владою, щоб забезпечити постійний обмін інформацією знизу вгору і навпаки.

Пропоную скористатися п'ятьма правилами. Але це не стратегія, а лише інструменти.

Проблеми в допомогу

При складанні стратегії важливо врахувати проблеми України. Але які вони? Деякі звинувачують у всьому нашу історію, менталітет або географічне розташування. Так, мабуть, люди, що називають певні обставини як причину того, що Україна стала таким проблемним місцем, в чомусь і мають рацію. Однак часто приклади світової історії підтверджують зворотне.

Припустимо, ми говоримо про український менталітет. Нібито він якимось чином відрізняється від англосаксонського або інших, а отже, погіршує наше становище. Можливо, частка правди в цьому є. Але як же тоді приклад Північної і Південної Кореї? 70 років тому це була одна країна, одна нація, один менталітет, але в результаті відбувся розкол і дві держави пішли зовсім різними шляхами. Зараз ВВП Південної Кореї в 30 разів вище північнокорейського. Більше того - буквально за одне покоління змінився і менталітет цих країн. А значить, він не є визначальним фактором, і його можна істотно змінити в межах одного покоління.

Далі: я не раз чув розмови про нашу етнічну та культурну неоднорідність. Так от, Сінгапур складається з трьох ключових націй, і це без урахування колишніх англійських колоністів: там живуть китайці, малайці та індійці. Вони абсолютно різні. Але якимось чином їм вдалося побудувати країну з різними мовами, з різною культурою. Успішну країну.

Україна в цьому сенсі перебуває в кращому становищі. Відмінності між заходом і сходом не настільки сильні. Так, у країні представлені дві мови, але історичний фундамент різнорідний не настільки, як деякі люблять говорити. Українці - один народ.

Ще одна проблема - обмежені ресурси: у нас немає ні нафти, ні вуглеводнів. Але у багатьох країнах взагалі нічого немає. У японців, наприклад. І при цьому їм вдалося побудувати успішну країну.

Вороже налаштовані сусіди. Як щодо Ізраїлю? У них що, найпростіші сусіди в світі? І все ж вони змогли створити сильну державу, не забуваючи, що у них немає ні ворогів, ні друзів - тільки інтереси.

Почати з малого

На мою думку, головна перешкода на шляху розвитку України - це недовіра. Класичний приклад - місцеві вибори. Я чув стільки скарг на кандидатів, мені стільки разів говорили, що нічого не змінилося, нічого зробити не можна. На всі нарікання я відповідав одне: "Чому ви самі нічого не робите?" І мені щоразу повторювали: "Я не вірю, що зможу. Я не вірю, що інші люди повірять, що зможу". Ось в чому полягає головна проблема: українці не вірять владі, не вірять співгромадянам і не вірять в себе.І тут хотілося б зосередитись на двох речах: коренях недовіри в громадянському суспільстві й у вищих ешелонах влади.

Отже, яке ж коріння недовіри? Для мене це виховання, освіта і недолік позитивних прикладів, рольових моделей, якщо хочете.

Що стосується виховання, то тут проблеми, звичайно, криються і в нашому історичному минулому, і в менталітеті. Але їх, як я говорив, можна подолати. Припустимо, вам вже не змінити себе, але своїх дітей за бажанням ви можете виховати інакше. Ви можете дати їм упевненість, віру в свої вміння, відкрити їх таланти, не нав'язуючи свій спосіб життя.

Так утворюється перша клітинка - сім'я. Далі безліч сімей з новим підходом у вихованні зберуться в групи і утворюється наступна клітинка, більше - осередок громадянського суспільства, готовий до змін. Новий етап - коли з'являється маса таких осередків, які згодом можуть об'єднатися у великі спільноти, сконцентровані навколо лідерів.

Ці базові речі, мабуть, з легкістю можна знайти в книгах, але про них треба говорити. Тому що це ключові кроки, яких ми в Україні не робимо. Ми завжди розраховуємо на когось іншого. Але насправді все починається з кожного з нас, особливо у вихованні дітей.

Як можна вплинути на дітей? Наприклад, організовувати в школах і дитячих садах волонтерські групи, де діти і батьки разом робили би що‑небудь, що виходить за рамки шкільної програми. Організовувати суботні або недільні школи, де дітей навчали б інших навичок, простою мовою пояснювали важливі речі, говорили, наприклад, про астрономію, соціальне життя, про релігію і моральність. Адже школа цього не дає.

Розділіть обов'язки між собою, нехай хоча б 10-20 батьків першими почнуть займатися цим. Вже через рік у вас буде не один і не два, а десятки таких невеликих осередків активних громадян. І все, що потрібно інвестувати, - час, зусилля і бажання. Без залучення влади або великих коштів. Це те, що називають залученістю.

Читайте також: К государству нельзя относиться как к ОАО, которое должно тебя нанять - мнение

Зробити заради себе

В системі вищої освіти може бути використана система комірок для мотивації найрозумніших і талановитих. Дітей потрібно мотивувати вступати в хороші університети, в тому числі й за кордоном. Якщо ви бачите когось талановитого, не обов'язково, щоб це були ваші син або донька, поспілкуйтеся з його родиною, допоможіть домогтися успіху. Дехто добре говорить англійською, але може просто не знати про те, що вступити у Гарвард можливо і без грошей. Багато хто вважає, що без $500.00 не можна потрапити ні в один із університетів Америки. Але це неправда.

Якщо ви неосвічені, ви не вірите навіть самому собі. Ви вважаєте, що не в змозі досягти більшого. Тому випускникам найкращих університетів потрібно створювати асоціації та допомагати іншим українцям, надихати їх своїм прикладом. Спілкуйтеся, просувайте один одного. Не просіть винагороди. Я процитую президента Кеннеді: "Не питайте, що країна може зробити для вас. Запитайте, що ви можете зробити для країни".

Намагайтеся робити щось конкретне. Для себе, колег, друзів, своєї громади. Це і буде ваша робота заради країни.

Показати приклад

Третій важливий момент для усунення недовіри - позитивні приклади. Йдеться про створення зразків успіху і взаємодопомоги. Україна не перша країна, яка могла би впровадити цей метод. У Гонконгу після Другої світової була створена система "захисників міста" - ініціативних, активних людей, які на добровільних засадах допомагали людям вирішувати проблеми на місцях.

За останні три роки у нас досить сильно розвинувся волонтерський рух, який проявив себе в допомозі фронту, переселенцям та інших суміжних питаннях. Але потрібно йти далі. Наприклад, якщо у вас немає офіційної адвокатської ліцензії, ви все одно можете допомагати співгромадянам, ходити з ними в суди, жеки. Ви не зобов'язані обіцяти вирішити всі проблеми (ви ж не популіст, не політик), але можете показати, що готові допомогти. Створіть два-три позитивні приклади, і люди почнуть вірити вам. Вони побачать ці приклади, і незабаром найуспішніші стануть основою майбутніх політичних рухів.

Ми маємо зробити це. В іншому разі громадянське суспільство, необхідне для стабільного існування країни, так і не з'явиться. Адже громадянське суспільство - це не просто 10-15% освічених людей. Це 10-15% людей, яким не все одно. Людей, які відчувають відповідальність і у яких досить хоробрості, щоб зробити щось для країни. Інакше це просто 10-15% людей, яким пощастило опинитися в кращих умовах, ніж інші. А так це не працює.

Ні в одній країні світу - ні в США, ні в Буркіна-Фасо, ні в Україні ніколи не було більше 15% людей, зосереджених на майбутньому, більш широкому, ніж добробут власних родин. Якщо ви станвите цей відсоток, то маєте розуміти, що створювати основи для взаємної довіри і відповідальності доведеться роками. Також доведеться залишити вузьке коло довіри, яке традиційно сформувалося в Україні,- коло власної сім'ї. Члени громадянського суспільства повинні довіряти не тільки рідним людям, а всім, кого вважають близькими за духом, усім зі схожими ідеалами та прагненнями.

Поява активного громадянського суспільства створить соціальні ліфти. Конкуренцію між регіонами. Харків і Одеса стануть конкурувати за те, хто краще вирішує проблеми. І все це без втручання держави, навіть за умови, що влада не діє. На жаль, якщо влада ворожа, це буде зовсім інша історія.

Лідери на місцях

Наступний такий крок - налагодження в країні спілкування знизу вгору. Щоб подолати проблеми недовіри, потрібно розділити владу з місцевими громадами - провести децентралізацію [відповідні зміни в Конституцію вже схвалені]. Чим більше повноважень надається місцевій владі, тим більш конкурентоспроможною вона стає, тим краще працюють соціальні ліфти, тим довша лава запасних. Так з'явиться можливість докорінно змінити ситуацію, коли у владі 25 років сидять одні й ті ж люди. Зараз проблема навіть не в тому, що вони узурпували владу. Справа в системі. Адже все, що повинні робити місцеві лідери, - домовлятися з лідерами в центрі, а це змінює їхні моральні імперативи, насправді лідер повинен бути не "рішалою", а хорошим менеджером.

Ще один важливий момент - те, що американці називають концепцією "смаженої риби". Іншими словами, розслідування і покарання кількох великих корупціонерів як приклад дії принципу верховенства права. Це болючий і складний процес, але корупціонери і злочинці повинні бути покарані. Нехай не всі й одразу, але декілька відкритих судових процесів із щасливим, тобто справедливим кінцем мають відбутися.

Хоча перегинати палицю теж не варто. Ви не зможете одним махом посадити всіх злочинців. Якщо почнете "палити з усіх гармат" в один день, ці люди або вб'ють вас, або відсторонять від влади. Вони дуже сильні, і діяти потрібно розумно. Якщо ви візьметеся за всіх олігархів і злочинців одразу, то наслідки можуть бути непередбачуваними. Колумбія і Філіппіни, наприклад, через це опинилися на межі колапсу. Подібні ініціативи потрібно реалізувати поступово, крок за кроком, не знищуючи олігархів, але відсуваючи їх від управління все далі. І робити це потрібно обов'язково.

Читайте також: В Украине есть шанс!

Повернутися на батьківщину

Сьогодні наші взаємини зі Сполученими Штатами сфокусовані на питаннях військової та фінансової допомоги. Чому б не почати розмову про надання грантів і стипендій тим українським талантам, які хочуть навчатися в США? Якщо 10 тисячам українців надати гранти на навчання в топ-30 університетах США, це обійдеться приблизно в $ 500 млн. Це велика сума, але вона набагато менша, ніж обговорювані зараз розміри військової та економічної допомоги нашій країні.

50% з цих 10 тис. осіб ніколи не повернуться в Україну, вони заведуть у США сім'ї й знайдуть там нове життя. Однак решта 50% приїдуть додому, 10% з них будуть працювати на уряд. 1% перетвориться на політичних лідерів - парламентарів, чиновників вищої ланки, можливо, хтось стане президентом. Ті ж, хто залишаться в США, будуть просувати Україну за кордоном.

І останнє. Завжди важливий особистий позитивний приклад. Відкритість, скромність і довіра дуже важливі для будь-якого лідера. Не можна говорити про боротьбу з корупцією і при цьому мати п'ять будинків, якщо вашої зарплати ледь вистачає на кухню в одному з них.

Тому найбільший наш союзник - довіра. Якщо ми не довіряємо один одному, а уряд не довіряє громадянському суспільству, якщо ми не віримо самі в себе, побудувати успішну і процвітаючу державу не вийде.