Близько 100 тисяч людей опиняться на межі голодної смерті протягом наступних місяців. Ще понад 2 мільйонів помруть протягом півроку, якщо їм не нададуть допомогу. З них 250 тисяч - діти віком від 1 до 17 років. 40% населення Південного Судану страждають від недоїдання. У цифрах це майже 5 мільйонів людей. Щодня в країні від голоду помирають дві людини.

Такі страшні цифри з тривогою озвучили в ООН, констатувавши те, про що безуспішно попереджали протягом минулих років - зусилля міжнародної спільноти виявилися недостатніми для того, щоб відвернути катастрофу. Ще у січні 2016 року, тобто рік тому, Всесвітня продовольча програма ООН попереджала, що засуха, яка тоді вразила Південний Судан, призведе до різкого погіршення ситуації. А вже у серпні того ж року 25% населення країни страждали від гострої нестачі їжі та води. За півроку цей показник зріс більше ніж удвічі. І тут причина вже не лише у природних умовах.

У цій статті я спробую коротко та доступно пояснити, в чому суть ситуації в Південному Судані. Я розумію, що ця тема далека і невідома для українських читачів. А чимало видань та телеканалів її "ігнорять", бо це не так цікаво, як життя та смерть чергового урюка-алкаша з Донбасу. Але щиро вважаю, що ми маємо принаймні знати про такі ситуації, адже це черговий приклад того, як люди своїми руками можуть призвести до страшних гуманітарних наслідків.

Як так сталося, що у Південному Судані масовий голод?

Коріння проблеми слід шукати ще у 1990-х роках, коли Судан був єдиною країною, а Південного Судану ще не існувало. У 1998 році Судан пережив страшний голод. Його спричинила посуха, яка призвела до загибелі більшої частини врожаю, бойові дії між різними озброєними угрупованнями, які блокували доправлення гуманітарної допомоги, та недостатні зусилля міжнародної спільноти для адекватного реагування на ситуацію. Як наслідок - протягом лише 3 місяців загинуло близько 70 тисяч людей.

Через 19 років ситуація повторилася. В її основі знову ті самі проблеми, тільки тепер вже у незалежному Південному Судані. Якщо коротко, основними причинами, які призвели до голоду цьогоріч, були наступні:

Безперервні бойові дії між сторонами конфлікту;

Блокування доправлення гуманітарної допомоги з боку сторін конфлікту;

Посуха внаслідок природного катаклізму "Ель-Ніньйо";

Недостатні зусилля міжнародної спільноти.

Так, це все дуже складно сприйняти одразу. Тому розгляньмо кожний пункт окремо і детально, щоб можна було зібрати картинку воєдино.

Конфлікт у Південному Судані

Я не вдаватимуся в подробиці громадянської війни в Судані, яка призвела до відділення південної частини та формування в 2011 році нової держави - Південного Судану. Зосереджуся на поясненні власне війни у Південному Судані, яка і є прямою причиною голоду.

Конфлікт у країні триває з 2013 року. Він почався як конфлікт між президентом країни та віце-президентом. Справа в тому, що глава держави, Сальва Кіїр, є представником племені дінка. Цей етнос фактично захопив владу і монополізував політичне життя в країні. Президент призначав на ключові посади представників свого племені. Це не сподобалося іншим народностям, які вважали, що їх таким чином позбавляють впливу на політику країни. Віце-президент Південного Судану, Рієк Мачар, належав до племені нуер. І коли напружені відносини між двома етносами досягли свого піку в 2013 році, Мачар на чолі опозиції виступив проти президента. Політичне протистояння дуже швидко перейшло у криваве збройне зіткнення. Рієк Мачар втік зі столиці країни Джуби на південь та звідти командував своїми угрупованнями. Сальва Кіїр оголосив його "зрадником" і також розгорнув терор проти представників племені нуер. Так і розпочалася масштабна громадянська війна у Південному Судані, в основі якої - боротьба за вплив, владу та ресурси між двома найбільшими етносами країни.

Вперше перемир"я між сторонами вдалося досягти у серпні 2015 року. Мирний договір за посередництва ООН підписали лідери обох сторін конфлікту - президент Сальва Кіїр та його колишній віце-президент Рієк Мачар. Відповідно до угоди, кілька антиурядових угруповань роззброюються та розпускаються, а Рієк Мачар знову отримує посаду віце-президента. У квітні 2016 року так і сталося. Мачар зі своїми військами прибув до Джуби, де президент привів його до присяги віце-президента.

Перемир'я довго не протрималося. Вже у липні 2016 року в столиці спалахнули нові зіткнення між президентськими військами та опозиційними силами. Причина - у намірах президента перерозподілити адміністративні кордони регіонів так, щоб це пішло на користь його племені. Рієк Мачар знову втік з Джуби та покинув країну, подавшись спершу до Демократичної Республіки Конго, потім до Судану, а потім через Єгипет до Південної Африки. Звідти він знову закликав до повстання проти президента Сальви Кіїра. Останній же в усьому звинувачував свого Мачара, мовляв, той сам спровокував спалах насилля та не захотів піти на компроміс і повернутися до столиці.

Мати з сином, який страждає від голоду, в одній з лікарень "Лікарів без кордонів" у Південному Судані, вересень 2016 р.

Окрім бойових дій між силами президента та угрупованнями віце-президента, тепер конфлікт спалахнув ще й всередині опозиційного руху. Частина племені нуер припинила підтримувати Рієка Мачара, розчарувавшись у ньому. А решта залишилася лояльною до нього. Це призвело до сутичок між ними, більшість з яких відбуваються й донині у штаті Юніті. Це саме той штат, який сьогодні вже став епіцентром оголошеного ООН голоду.

З того часу бойові дії у Південному Судані не вщухали попри всі зусилля ООН та Африканського Союзу зупинити насилля та змусити сторони сісти за стіл переговорів. Ще до спалахну насилля гуманітарна ситуація в країні була не в найкращому вигляді. А коли бої розпочалися із новою силою, та ще й втягли у війну більше регіонів, все вийшло з-під контролю. І тому на арені з`явився голод - одразу в кількох ключових районах.

Читайте також: Как подготовиться к войне будущего

Блокада гуманітарної допомоги

Це друга причина голоду в Південному Судані. Міжнародні гуманітарні та правозахисні організації, а також різноманітні спеціалізовані агентства ООН неодноразово звинувачували обидві сторони конфлікту в тому, що ті не пропускають вантажі з гуманітарною допомогою до постраждалих від війни районів. Ще у вересні 2016 року, ООН закликала Південний Судан надати їм доступ до територій, на яких ще тоді вирував голод. У відповідь уряд країни запевнив, що зробить все можливе. Втім, жодної реакції не було. Урядові війська та антиурядові угруповання й надалі блокували доправлення гуманітарки до людей.

Цього разу ситуація така сама. Голова миротворчої місії ООН у Південному Судані Девід Шерер навіть публічно звинуватив владу країни та антиурядові формування у відвертому блокуванні конвоїв з їжею та медикаменти від ООН. У своєму інтерв"ю від 22 лютого 2017 року він заявив, що допомога блокується частково через бюрократію та корупцію в країні, а частково - через бойові дії, які не вщухають ні на мить, а отже унеможливлюють доставку гуманітарних вантажів.

Ще у 2011 році Південний Судан підписав угоду з ООН, якою дозволив розміщення на своїй території миротворчої місії та зобов"язався надати миротворцям доступ до всіх регіонів країни. Щоправда, повністю реалізувати ці положення так і не вдалося. Через спалах насилля та бюрократію в країні й досі існують райони, куди миротворці навіть не заходили. А отже - інформації про голод та загибелі людей може бути навіть більше, аніж зараз. Чимало організацій, таких як "Лікарні без кордонів", скаржаться на відсутність доступу до найбільш постраждалих районів Південного Судану, де рівень голоду досяг критичної позначки. За їхніми словами, дуже часто уряд блокував їхні вантажі та конвої протягом кількох тижнів та навіть місяців, а потім починався сезон дощів та ураганів і потрапити до уражених районів, навіть за відкритого доступу, вже майже неможливо.

Посуха та катаклізм

Природний катаклізм "Ель-Ніньйо" - це явище в природі, яке пов"язане з різкими змінами в кліматі, наприклад, зі зміщенням теплих мас на схід, що викликає сильну посуху в окремих районах Африки. Якщо не вдаватися в подробиці цього явища, можна сказати, що "Ель-Ніньйо" це такий собі "великий ураган", який приносить із собою купу негативних кліматичних змін, які посилюють й до того погані погодні умови, залежно від регіону світу. Скажімо, "Ель-Ніньйо" спостерігали у 2007 році. Тоді страшна посуха, підсилена цим явищем, викликала різке зростання цін на продовольчі товари. Як наслідок, відбулися масові заворушення та протести у Камеруні, Єгипті та Гані.

"Ель-Ніньйо" також можна було побачити й відчути у 2016 році. Безперервні дощі, торнадо, смерчі, урагани накрили Південну Америку, США та Північно-Західну Англію. Всі ці повені у Перу, Болівії та Бразилії, лісові пожежі у Чилі, страшні урагани у Шотландії та біля берегів Ірландії, потоп у Франції та смертельні торнадо у Сполучених Штатах на різдвяні свята - так чи інакше наслідки "Ель-Ніньйо".

Тепер повернімося до Південного Судану в контексті цієї ситуації. На тлі війни, зростання цін, колапсу економіки, розвалу сільськогосподарського сектору внаслідок бойових дій та знищення земель країну вдарила ще й потужна посуха, підсилена "Ель-Ніньйо". У деяких регіонах Південного Судану дощів не було два (!) роки поспіль. Більшість врожаю загинула. Решта була недоступна через конфлікт. Ще частину просто нікому було збирати, оскільки мільйон людей стали біженцями внаслідок війни.

Це призвело до різкого та швидкого погіршення гуманітарної ситуації. У купі з іншими факторами посуха прискорила невідворотне та ускладнила роботу ООН. Саме тому із серпня 2016 року до січня 2017 року рівень голоду зріс на понад 20%.

Недостатні зусилля міжнародної спільноти

Це остання причина голоду. Основні претензії, які висувають міжнародні організації до глобальної спільноти, повна байдужість до Південного Судану, зниження рівня зацікавленості гуманітарними питаннями, надмірна зайнятість своїми внутрішніми проблемами та, звісно ж, відсутність політичної волі натиснути на сторони конфлікту, щоб вони припинили вогонь.

Загальна гуманітарна ситуація в Південному Судані. Червоним - штат Юніті, де проголошений голод. Помаранчевим - регіони, які наближаються до голоду. Жовтим - регіони, які наближаються до критичного рівня. Дані за січень 2017 р.

ООН неодноразово закликала Раду Безпеки ООН приділити більше часу цій ситуації. Серед основних вимог - запровадити ембарго на постачання зброї до країни, яка лише підживлює конфлікт, запровадити санкції проти сторін, які не бажають припинити насилля, та збільшити обсяг гуманітарної допомоги та фінансування відповідних програм ООН. Втім через цілий ряд причин, країни не можуть повноцінно вирішити ці питання. А торгівля зброєю - це взагалі дуже велика купа "бабла", від якого відмовлятися ніхто не буде, особливо ті держави, які безпосередньо нею торгують: у першу чергу Росія, США, Китай, Франція, Велика Британія. Тобто всі п"ять постійних членів Ради Безпеки ООН. У цій ситуації показовим за своєю цинічністю було голосування в Раді Безпеки ООН 21 грудня 2016 року резолюції, яка мала запровадити санкції та збройне ембарго, - не вистачило двох голосів. При цьому, що найцікавіше, Китай, Росія, США, Японія, Малайзія, Сенегал, Єгипет, Ангола та Венесуела утрималися від голосування. Провал резолюції викликав бурхливу негативну реакцію міжнародних організацій. Така ж ситуація стосується й інших аспектів розв"язання проблеми - збільшення фінансування гуманітарних програм та запровадження санкцій.

Читайте також: 10 военных конфликтов, которые грозят миру и процветанию в 2017 году

Що ж означає цей голод у Південному Судані?

Для оголошення голоду з боку ООН на певній території існують певні критерії:

- 20% сільськогосподарських угідь страждають від нестачі продовольства (зараз цей показник - близько 50%);

- 30% населення страждають від недоїдання (у Південному Судані зараз цей показник сягнув 42%);

- щонайменше одна людина на 5 тисяч осіб помирає щодня голодною смертю (у Південному Судані - це дві людини в день).

Коли ООН оголошує голод, це означає, що в регіоні склалася ситуація, яка загрожує масовій загибелі людей. Епіцентр голоду сьогодні - штат Юніті, в якому не вщухають бої між різними групами племені нуер. Але насправді це лише вершина айсбергу. Бо хоча ООН й проголосила голод у цій провінції - у решті земель ситуація наближається до критичної. І якщо терміново не будуть надіслані нові вантажі з гуманітаркою, а миротворцям не відкриють доступ до постраждалих регіонів, голод можуть оголосити і в інших районах Південного Судану.

Що ж далі?

Після детального опису ситуації в Судані ви зможете побачити картинку в цілому і зрозуміти, наскільки пекельним є життя в деяких країнах, уражених війною та байдужістю "сильних світу цього". Втім не можу не зазначити й позитивних зрушень. Після оголошення голоду Велика Британія пообіцяла понад 100 мільйонів доларів на допомогу країні, а фінансування програм ООН в Південному Судані збільшилося до 69 мільйонів доларів. Додатково свою допомогу пообіцяли США, Франція, Японія, Китай, Єгипет та країни регіону.

Щоправда, й досі розмов про нове ембарго чи хоча б спробу запровадити санкції, щоб натиснути на сторони конфлікту - немає. Залишається лише чекати, як ці держави виконають свої обіцянки і чи не допустять вони нової Руанди прямо посеред Африканського континенту.