Держава є найбільшим роботодавцем і найбільшим розпорядником господарських активів загальною вартістю 1 трлн 527 млрд грн. За нинішнього курсу гривні це $56,6 млрд, що в 2,5 рази більше, ніж вартість усіх активів (підприємств, нерухомості, акцій тощо) першої сотні найбагатших людей країни за рейтингом Forbes "100 найбагатших-2016".

Але якщо разом із вартістю активів брати до уваги ще і їхню віддачу, то частка держсектору, за даними Мінекономрозвитку, становить лише 16,3% економіки. Загалом цифра невелика навіть порівняно зі країнами ЄС. Тим більше що до відновлення незалежності України в 1991-му державний сектор становив 99,9% економіки, а за 25 років зменшився на 83,6%. Однак такий незначний внесок держсектору в економіку пов'язаний не так із кількістю держпідприємств, хоча вона й велика, як із низькою продуктивністю. Якщо їхні активи становлять 27,4% усіх економічних активів, то чистий дохід, який вони продукують, – лише 14,6%. Таким чином, державна власність, а точніше, за Конституцією, власність українського народу, використовується вкрай неефективно, вона забезпечує удвічі меншу віддачу, ніж приватна.

Читайте також: Кентавр бізнесу та влади – в чому його небезпека

Основною причиною є слабка система корпоративного управління держпідприємствами, яка ставить суперечливі цілі, не сприяє рентабельності та прибутковості, зацікавлена в нинішньому стані задля збереження корупційного складника. Зв'язки між держпідприємствами та урядом (а водночас і з парламентом, оскільки уряд коаліційний) в Україні вкрай міцні, що створює ґрунт для корупції, зловживання владою, неформального існування інституту "смотрящих" за найприбутковішими держпідприємствами та фінансовими потоками. Міністерства та відомства беруть активну участь у безпосередньому управлінні держпідприємствами, що неминуче призводить до конфлікту інтересів і корупції.

Протягом довгого часу єдиним шляхом вирішення проблеми вважалася приватизація. Прозора приватизація потрібна, проте не всім підприємствам. Наприклад, природна монополія – єдиний суб'єкт господарювання в певному сегменті ринку, зокрема в залізничній та енергетичній галузях. Низка держпідприємств мають стратегічне значення для економіки й обороноздатності країни. Деякі з них створюються для реалізації життєво важливих товарів і послуг, що не надаються приватними компаніями. Держава здатна взяти на себе ризики інвестування у великі інфраструктурні проекти та запровадження нових технологій. Окрім того, приватизацію багатьох держпідприємств не можна провести в короткий термін.

Отже, найближчим часом Україна збереже значну кількість держпідприємств, а це потребуватиме великої уваги до державного сектору економіки, якщо враховувати його значення, низьку ефективність та корупційний складник. Оскільки державна власність є власністю громадян, вони повинні знати, чи використовує її уряд законно, доцільно й ефективно. І тому держпідприємство має бути прозорим, а його звітність – доступною. Щоб ліквідувати корупційний складник, необхідно виключити вплив політиків на держпідприємства. Для цього в успішних країнах є централізовані органи власності, які працюють на професійних засадах, діючи приблизно так, як інвестиційні фонди. Тобто підприємства, які перебувають у власності держави, передають пакети акцій у ці фонди, професійно управляються через них, а не через міністерства, як у нас. І нарешті, дуже важливий елемент – реально незалежні наглядові ради з відповідними професійними навичками та повноваженнями.

Читайте також: Потреба деолігархізації: в чому небезпека олігархічної економіки

Національна рада реформ у грудні 2014-го зарахувала реформу державних підприємств та держвласності до пріоритетних. Ставилося завдання досягти здорової, прозорої та ефективної системи діяльності держпідприємств на наведених вище засадах через запровадження "Принципів корпоративного управління для держпідприємств", рекомендованих ОЕСР.

Спочатку все йшло добре: було схвалено Стратегію реформ, прийнято низку важливих законів, стан справ регулярно заслуховувала Національна рада реформ під головуванням президента України, почалася реформа НАК "Нафтогаз України", інших монополістів. Та згодом реформа сповільнилась, а останнім часом, схоже, зупинилася. Її гальмують менеджмент держкомпаній, що бажає зберегти тіньові доходи, брак єдності в парламенті щодо ролі держпідприємств, вплив політиків за "коаліційним принципом" на вищий менеджмент міністерств та відомств, в управлінні яких перебувають держпідприємства, як і на самі підприємства. Не останню роль відіграють і корупційні можливості, які дає "нічия" народна власність, що залишається головним "пасовиськом" для корумпованих, але наділених владою "міцних господарників".

Та й Національна рада реформ останній раз розглядала хід реформи держпідприємств аж 14 грудня 2015 року...

Віталій МЕЛЬНИЧУК, "Тиждень"