Продовжуючи тему відновлення банківського кредитування, що викликала серйозний інтерес, враховуючи необхідність критичного і різнобічного підходу до макроекономічної теорії, спробую в сьогоднішній колонці висвітлити деякі важливі нюанси, що нечасто з'являються в експертних дискусіях, пише у своєму блозі на "Новому часі" колишній міністр економіки України Богдан Данилишин.

Отже, розглянемо три твердження:

– гроші для розвитку економіки не мають значення;

– гроші, поряд із іншими факторами, також мають важливе значення для розвитку економіки;

– тільки гроші мають значення для розвитку економіки.

Звичайно, відразу відкинемо перше твердження, незважаючи на те, що в нього теж є прихильники. Хочу звернути увагу на таке – досить нескладно перескочити зі другого твердження до третього, якщо обґрунтування і спостереження, які підтверджують друге , використовувати для того, щоб наполягати на третьому. Не так вже й складно завдати інтелектуальної поразки тому, хто вважає, що обсяги виробництва, рівень зайнятості, дохід підприємств і населення зовсім не залежать від проведеної в країні монетарної і кредитно-грошової політики. Але не можна впадати й в іншу крайність, згідно з якою кількість грошей вважається необхідним і достатнім детермінантом сукупного обсягу виробництва, рівня безробіття і наявних доходів.

У цьому аспекті, думаю, що ставки відсотка займають чільне місце серед індикаторів, вимірюють вплив заходів монетарної політики та стану грошово-кредитної системи на економічну активність у країні. І Нацбанк повинен враховувати вплив на рівень процентних ставок, яке викликається його політикою. Проте я спробую продемонструвати певну обмеженість мірою впливу НБУ на це, з одного боку, і неоднозначність такого впливу, з іншого боку.

Спершу я приділю увагу темі інфляції. Реальна норма доходу на гроші складається зі двох компонентів – виграш або втрата купівельної спроможності внаслідок зміни цін і номінальна (або власна норма) доходу, що представляє собою нульову норму доходу для готівки і відсоток за депозитами, очищений від оподаткування. Подібним же чином можна обчислити і норми доходів за іншими активами. На мою думку, потрібно приділяти рівне за важливостю значення обом компонентам. При цьому варто розуміти, що очікування інфляції (або дефляції) впливають на реальну норму доходу на гроші, але точно так само вони впливають на реальну норму доходу на інші види активів, грошова вартість яких твердо фіксована.

Читайте також: Для економічного зростання потрібна активізація кредитування – Данилишин

Деякі фахівці небезпідставно називають інфляцію податком на гроші. Але потрібно розглядати цей феномен так широко, як він того заслуговує. Маю на увазі таке: по суті, інфляція – податок на всі активи з фіксованою грошовою вартістю і водночас час своєрідна премія для всіх зобов'язань, з фіксованою грошовою вартістю. Було б несправедливо не звертати на це уваги. У цьому аспекті важливо розуміти, що номінальна прибутковість деяких активів, наприклад, таких, як термінові депозити, реагує на цінові очікування значно слабше порівняно з іншими активами і зобов'язаннями – в силу політики банків щодо підвищення або зниження відсоткових ставок за депозитами.

Повернімося безпосередньо до проблеми кредитування. Отже, грошей у підприємств реального сектора української економіки небагато, але при цьому існує помітний профіцит ліквідності банків. Цей надлишок ліквідності формує приховані ризики – і для банків, і для економіки в цілому. У банків виникають проблеми через те, що падає рентабельність, вони стають непривабливими для акціонерів щодо нарощування капіталу. Крім того, за млявого кредитування банкам складно виконувати свої зобов'язання перед вкладниками в частині відсотків за депозитами – в період гострої фази кризи вони залучали гроші населення за високими ставками, а доходи, одержувані у вигляді відсотків за кредитами, відчутно скоротилися, і перспектив для зростання поки що небагато. Зараз банкіри намагаються обмежити приплив вкладів, знижуючи процентні ставки за депозитами.

Під час економічного буму обсяг депозитів знижується, й за рахунок цього збільшуються інвестиції в реальному секторі економіки. Навпаки, під час рецесії, інвестиції, як альтернатива депозитам, стають менш привабливими. Звичайно, багато залежить від рівня відсоткових ставок – напрямок руху депозитних ставок, як правило, корелює зі ставками за кредитами. Економічна рецесія, така, яку ми спостерігали в Україні в 2014-2015 роках, безсумнівно, веде до зростання попиту на надійні короткострокові активи, такі, як готівкові кошти або держоблігації. Починаючи з 2016 року, в нас у країні спостерігається поступове відновлення економіки. У зв'язку з цим, а також у зв'язку з певними успіхами, досягнутими в боротьбі з інфляцією, серед представників реального сектора економіки і в експертному середовищі все активніше лунають заклики до забезпечення зниження процентних ставок за кредитами. Зрозуміти це можна. Складніше забезпечити таке побажання.

Зазначу, до речі, що зміна відсоткових ставок має не такі вже однозначні ефекти, так як більшість кредитів у реальному секторі є кредитами з фіксованими відсотковими ставками. До речі, тут саме й важлива діяльність Нацбанку, спрямована на стримування інфляції, оскільки вона, якщо здійснюється успішно, то не дає підстав для перегляду процентних ставок за кредитами в бік підвищення.

Читайте також: Нотатки економіста: як перетворити малий бізнес на середній

Однак є ще один важливий нюанс. Відстокові ставки, які Національний банк України регулює і які закликають знижувати експерти та аналітики – це короткострокові ставки міжбанківського ринку. Ці ставки практично не мають кредитного ризику. Ставки, які мають значення для економіки – це кредитні ставки для реального сектору економіки, які завжди враховують кредитний ризик. Чи може НБУ управляти кредитним ризиком в економіці? Навряд чи.

Зараз кредити в Україні дорогі для бізнесу. Але кошти недешево обходяться банкам. Велику частку у структурі кредитних ресурсів займають кошти клієнтів, а це відносно дорогі й "короткі" гроші. Активізація кредитування є довгоочікуваною для банків і підприємств, але поки вона не поспішає настати. Ефект "кредитних ножиць" – високі ставки за депозитами і складності з видачею кредитів – веде до збитків банків. Які, як я писав вище, банки скорочують за допомогою зниження процентних ставок за депозитами. Це не радує вкладників банків, проте є позитивним процесом для економіки, так як, рано чи пізно, але все ж знайде своє відображення в відсоткових ставках за кредитами. Але потрібен час...

На закінчення хочу звернути увагу на таке – експерти та представники ЗМІ часто схильні дещо перебільшувати невисокий рівень бажання українських банків видавати кредити (ігноруючи зазначений мною факт, що наслідком цього є збитки, до чого банки, безсумнівно, зовсім не прагнуть). Коли компанії не беруть кредити – не тільки в силу високих ставок, але, багато в чому через те, що не бачать серйозних перспектив збільшення обсягу збуту виробленої продукції – це чомусь не вважається цікавою темою для обговорень і публікацій. Зате, коли банкіри консервативно ставляться до видачі кредитів або пропонують їх за високими ставками (які високі, в тому числі, внаслідок об'єктивної оцінки рівня ризиків в економіці), то це неодмінно стає цікавою темою для "круглих столів" і аналітичних статей. Замовчування першої проблеми і залучення надмірної уваги до другої проблеми може спотворювати об'єктивну оцінку того, що відбувається. Враховуймо це.