Питання стабільності цін – важлива частина економічного дискурсу в Україні, пише у своєму блозі на "Новому часі" колишній міністр економіки України Богдан Данилишин. Теоретичні дискусії на цю тему близько століття йдуть у світовій економічній науці. Деякі фахівці, що представляють різні економічні школи, взяли як істину припущення, що постійний рівень цін є головною ознакою монетарної та економічної стабільності. Для ряду теоретиків і практиків важливість стабільних цін стала настільки само собою зрозумілою, що спроби обґрунтувати цю тезу пішли на другий план – у зв'язку із наданою самоочевидністю. Про зв'язок цінової стабільності і економічного зростання – в моїй сьогоднішній колонці.

Найважливіша роль стабільних цін постулювалась у працях таких шанованих фахівців в сфері грошового обігу, як А.Пігу і Г.Кассель. Перший вважав, що якщо регулювати обсяг грошової маси і швидкість її обігу, виходячи з необхідності досягнення постійних цін, то грошова політика не буде впливати на економіку і динаміку виробництва. Другий вважав – держава зобов'язана регулювати свій грошовий обіг так, щоб обов'язково зберігати стабільність цін. Під впливом робіт цих авторів в першій чверті XX століття набула популярності ідея про якусь "природну рівність" між зростанням грошової маси і економічним зростанням. А також думка про те, що гроші "нейтральні", якщо їх пропозиція зростає відповідно до цієї "рівності".

Цю точку зору в 1950-ті роки творчо розвинули деякі авторитетні американські економісти. Зокрема, К. Ворбертон проголосив припущення про повну відповідність темпів зростання грошової маси темпам реального економічного зростання. Він писав: "Внаслідок зростання населення, технологічного розвитку та підвищення продуктивності праці для рівноваги в економіці потрібне постійне збільшення кількості грошей". Примітно, що Уорбертон пояснював свою думку так: "Це припущення настільки поширене в економічній літературі кінця XIX – середини XX століття, що посилання на джерела, що обґрунтовують його, видаються зайвими!"

М. Фрідман, незаперечний авторитет у сфері монетарної політики, базуючись на тезі Ворбертона, згодом допустив, що стабільний рівень цін є метою економічної політики. Виходить, що прихильники пріоритету інфляційного таргетування над іншими цілями економічної політики будують свою позицію на думці батька-засновника монетаризму і тому до їхньої точки зору не повинно бути ніяких заперечень?

Читайте також: Як досягти економічного зростання в Україні

Не все так однозначно. Подальша трансформація думки Фрідмана з цього питання призвела до цікавих результатів. У кінці 1960-х років він у роботі "Оптимальна кількість грошей" визнав, що брав стабільний рівень цін за бажану мету (звертаю увагу – вже не обов'язкову, а бажану), оскільки вважав це чимось само собою зрозумілим (перегукується з обґрунтуванням від Ворбертона). Завданням цього циклу статей Фрідмана була спроба замість раніше вживаного як допущення стабільного рівня цін розрахувати і ввести теоретично обгрунтований рівень цін, як оптимальну мету. Це робить честь Фрідману, який вирішив замість умоглядного допущення знайти дані, засновані на розрахунках. Застосовуючи стандартні мікроекономічні процедури, Фрідман прирівняв граничні витрати, пов'язані зі зміною рівня цін, до граничних вигод від цього. І вирішив рівняння для оптимальних, тобто максимізуючих рівень добробуту, темпів цінової динаміки. Результати дещо спантеличили – розрахунки показали, що при передбачуваних річних темпах зростання економіки на рівні 3-4%, максимізація добробуту може бути досягнута при річному зниженні цін на 4-5%! Тобто, при досить високому рівні дефляції.

Не дивно, що Фрідману не вдалося навіть самого себе переконати в правильності розрахованого ним оптимуму. Свою роботу він завершив матеріалом з назвою "Заключна шизофренічна замітка". У ньому він так і не віддав перевагу ні правилу, яке відповідно до проведених розрахунків могло оптимізувати добробут, ні твердженням про те, що обов'язково необхідно підтримувати ціни на стабільному рівні. Звичайно, через кілька десятиліть, проведені Фрідманом розрахунки варто розглядати в якості потішної вправи в маржиналізмі, а дані, на які він вийшов, нікого не переконають (він і сам поставився до них насторожено). Але чому приймана на віру теза про нагальну необхідність підтримки постійного рівня цін як і раніше активно використовується, в тому числі в Україні, у дискусіях про економічну політику?

Напевно, тому, що учасники дискусій мають індивідуальні переваги щодо прихильності тим чи іншим економічним течіям, по-різному бачать мету своєї діяльності і по-різному аргументують їх. Але навіть прихильники австрійської школи економіки вважають, що помірне нарощування кількості грошей не обов'язково призводить до помітного зростання цін. Припустимо, зростання економіки супроводжується збільшенням грошової маси. Але потрібно розуміти, що економічне зростання має на структуру цін свій вплив, а збільшення пропозиції грошей – свій вплив. Вони неоднозначні, відрізняються за силою, а, часом, і по напрямку чиниться впливу. Це важливо розуміти, коли ми ведемо дискусії про взаємний зв'язок і взаємний вплив економічної динаміки і динаміки грошової маси.

Розуміючи важливість підтримки стабільних цін, вважаю, що більш актуальними для України зараз є питання нарощування обсягів виробництва і зміни в структурі продукції, що випускається. Я не впевнений, що простий українець буде так вже радий стабільними цінами, якщо при цьому його зарплати вистачає лише на мінімально необхідні потреби. І тим більше він буде засмучений, якщо втратив роботу через те, що підприємство, на якому працював, зазнає труднощів зі збутом виробленої продукції.

Напевно, тому, що учасники дискусій мають індивідуальні переваги щодо прихильності тим чи іншим економічним течіям, по-різному бачать мету своєї діяльності і по-різному аргументують їх. Але, навіть прихильники австрійської школи економіки вважають, що помірне нарощування кількості грошей не обов'язково призводить до помітного зростання цін. Припустимо, зростання економіки супроводжується збільшенням грошової маси. Але потрібно розуміти, що економічне зростання має на структуру цін свій вплив, а збільшення пропозиції грошей – свій вплив. Вони неоднозначні, відрізняються за силою, а, часом, піддаються впливу і за напрямком. Це важливо розуміти, коли ми ведемо дискусії про взаємний зв'язок і взаємний вплив економічної динаміки і динаміки грошової маси.

Читайте також: Які помилки світового економічного розвитку слід виправити

Розуміючи важливість підтримки стабільних цін, вважаю, що більш актуальними для України зараз є питання нарощування обсягів виробництва і зміни в структурі продукції, що випускається. Я не впевнений, що простий українець буде так вже радий стабільним цінам, якщо при цьому його зарплати вистачає лише на мінімально необхідні потреби. І тим більше він буде засмучений, якщо втратив роботу через те, що підприємство, на якому працював, зазнає труднощів зі збутом виробленої продукції.

Зростання продуктивності праці веде до збільшення обсягів виробництва. І, тим самим, надає знижувальний тиск на рівень цін. Так, мають рацію ті, хто вважає, що компенсуюче збільшення кількості грошей, пов'язане з ростом обсягів виробництва, може чинити підвищувальний тиск на ціни. Але тут важливо те, що зростання продуктивності праці може вплинути на структуру виробництва в нашій країні. Адже економічне зростання не представляє собою пропорційне збільшення випуску всієї виробленої продукції – випуск одних товарів збільшується, а випуск інших товарів зменшується. Україні потрібно домогтися щоб:

– зростала кількість продукції з високим рівнем доданої вартості;

– обсяги виробництва переважно зростали за рахунок збільшення продуктивності праці;

– зростала якість виробленої продукції.

Адже навіть такий відомий фахівець у сфері грошово-кредитної політики, як К. Ворбертон, робив акцент на важливості технологічного розвитку та підвищенні продуктивності праці (до речі, ці фактори призводять і до зниження цін).

Саме це дозволить нашій країні не тільки перейти до стійкого економічного зростання, не тільки домогтися того, щоб темпи цього зростання були на рівні 5-7% на рік (а саме такі темпи вкрай бажані для того, щоб швидко вийти на докризовий рівень), але і поліпшити якість вітчизняної економіки, підвищити її конкурентоспроможність. І створити необхідні передумови для зростання добробуту простих українців. А постійний рівень цін, сам по собі, не може служити ні єдиним допущенням при розробці монетарних теорій, ні найбільш бажаною метою монетарної політики. Звичайно, якщо тих, хто розробляє і впроваджує цю політику, цікавлять люди і якість їх життя, а не сухі цифри.