MENU

Звитяги української зброї: історію пишуть переможці

2140 0

Дивно, перемог в українського війська різних часів удосталь, а в історії їх забули. Ну, як забули – не звикли згадувати. Не звикли вважати своїми держави, котрі існували на наших землях, але не називалися "Україна". Для француза прийнятно і зрозуміло – від галів і крізь усіх каролінгів і меровінгів, повз герцогів Бургундії і до Бонапарта, впритул до макі й операції іноземного легіону – це все звитяга французької зброї. Схожа ситуація в німців, італійців... А в нас?

Нумо так, щоб без ґуґлу, чиї полки були особистим резервом Ягайла під Танненбергом? Тим самим резервом, котрий завдав вирішального переможного удару? А хто з моря філігранно штурмував Кафу (це просто тріумф морських десантних операцій!)? А хто мало не спалив Москву 1618 ркиі (союзнички-політикани завадили)? А про чиє військо такі рядки:

– "XIII століття – здійснено тактичний маневр полками, що є новим для феодального війська";

– "XIV століття – фланговий удар кінноти і фланкувальний обстріл арбалетників";

– "XVI століття – перемога за допомогою вогнепальної зброї та вмілого форсування річки тощо";

– "XVI століття – вперше використано нову тактику – координація легкої ті важкої кінноти, піхота з рушницями й артилерією в таборі як опора фронту, також широкий маневр на полі бою тощо".

Це все наші.

Читайте також: Ідеологічний провал: як ми програємо важливу війну

До слова, остання цитата про діяння князя Костянтина Острозького – він винайшов цю тактику й неодноразово використовував переможно. Його вважали одним із талановитих полководців Європи (!) свого часу.

Костянтин Острозький

Але де всі ці звитяжні перемоги? Клецька, Синьоводська, Оршанська, Ольшаницька битви? Де? Нема. Бо гречкосії не звикли пишатися воїнами?

Ясна річ, нам нав'язували ці комплекси, але, може, досить?

Тут оприлюднили робочу версію календаря державних свят. Усе чинно – громадське обговорення було, на різних публічних слуханнях шановне товариство все це зважувало, але... 8 березня – відрада ліваків-соціалістів в українському календарі лишилося, а от жодної дати з довгого переліку української героїки так і не з'явилося. Так, усе розумію – кон'юнктура, космополітизим тощо. Ну справді, як ми будемо жити без Дня праці 1 травня чи Міжнародного дня толерантності? Помремо. А не згадувати про те, як під Конотопом царятам московитським вломили? Не державний рівень? Шкода.

Словом, постало питання – а якщо відкинути комплекси й меншовартість і створити український військовий календар? Щоб не позичати очі в Сірка (котрий пес, а не характерник), казати: "Так, Грюнвальд – це ми. І Сині Води – ми. І похід Острозького на Молдову – ми. Він же під Оршею – ми. Сагайдачний під Москвою – ми". І цей перелік можна продовжити.

Читайте також: Проґавлений ювілей. Як ми забуваємо про наших героїв

На державному рівні – прорив Болбочана на Крим? Там німці отетеріли – не вірили, що без важкої артилерії можна штурмувати півострів! А українці одним ривком... Зимовий похід, якщо вже Перші визвольні брати – де аналоги тривалої операції невеличкої армії в запіллі ворога? Той же Острозький – Ольшанецька битва – рейд із нічним (!) підходом до ворога із миттєвим з маршу розгортанням і оточенням (!) ворожого війська?

А тепер зауважте – на рівні держави є події гідні відзначення та фіксування в календарях. На рівні вшанування в ЗСУ – статусом нижче, але з військової позиції, може, й цікавіші події – є. На рівні міст, областей і територіальних громад є дати для вшанування? Ще б пак! Для окремих підрозділів (котрим давно вже слід надавати українські імена й українських покровителів!) можуть бути дати, що пов'язані із їхніми покровителями? Так ...

Дивлячись, як Міноборони псує концепцію, підписану президентом, ніяких ілюзій щодо адекватності й мудрості тамтешнього керівництва, але міністри міняються (на щастя), а військо лишиться, логічно? Й українська героїка гідна свого календаря? Напевно, так. А тепер просто уявіть, який вигляд матиме цей календар, якщо туди вписати славу нашої зброї від перших київських князів?

А що би вписали Ви? А що б не вписували принципово?

Мокшанці бояться, що одного дня ми все згадаємо. Нумо скоріш згадувати. Бо історію пишуть переможці. Тобто перемагають ті, хто пам'ятає: ці перемоги – не випадковість.

Ceterum censeo Carthaginem delendam esse. І так - це наше Campus Martius.

Віталій ГАЙДУКЕВИЧ


Сообщить об ошибке - Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter

Понравился материал? Смело делись
им в соцсетях через эти кнопки

Другие новости по теме



Правила комментирования »  


Новости