MENU

Про мистецьку революцію українського театру 1917-го

1537 0

Актори театру "Березіль". У центрі - його режисер Лесь Курбас із матір'ю

Якраз сто років тому в українській столиці вирувала не лише політична, але й мистецька революція.

Масові протестні дійства здебільшого несуть у собі елемент перформенсу, театральності, а театр, мистецтво переломової доби прокламують революційність форми й епатують публіку аванґардними жестами і скандалами. На вулицях охопленого повстанням міста завжди, очевидно, знаходиться робота митцям.

Весною 1917-го Київ нуртував велелюдними мітингами, маніфестаціями, яскрів прапорами й плакатами. Колони демонстрантів часто декорували найвидатніші художники, постановкою зустрічей, парадів, святкувань займалися фахові режисери.

Уже в березні на одному з перших уенерівських зібрань Студія Леся Курбаса показала символічний етюд "Революційний рух". Під знаком Курбаса та його аванґардного театру великою мірою і творилося тоді нове мистецтво.

Читайте також: Тарас Шевченко: його значення для України й українців

Режисер приїхав до Києва ще 1916 року на запрошення Миколи Садовського, вже маючи акторський та режисерський досвід у "Руській бесіді" та "Тернопільських театральних вечорах", а також філософську освіту, здобуту у Відні та Львові.

Усе навкруги мінялося і оновлювалося. Попри те, що революція дуже скоро перестала виглядати святом, попри голод, холод, черги і скупі пайки горохового хліба, мистецький аванґард якраз тоді заявив про себе яскраво й галасливо.

Анонсувалося безліч дискусій, диспутів, обговорень, тиражувалися заклики й маніфести. 24 вересня 1917 у приміщенні театру Берґоньє Молодий театр під орудою Леся Курбаса відкрив свій перший сезон п'єсою Володимира Винниченка "Чорна Пантера і Білий Медвідь".

театр БергоньєТак виглядала будівля театру Бергоньє до реконструкції. Пізніше це приміщення почав займати театр російської драми імені Лесі Українки

Режисер-постановник зіграв і головну роль - художника Корнія Каневича. Спектакль оформив Михайло Бойчук, згодом із Курбасом працювали такі майстри живопису, як Анатоль Петрицький, Вадим Меллер, Олександра Екстер.

Усе здавалося дозволеним. Хтось вражав екстраваґантним вбранням. Хтось плакатом. Найпопулярніші артистичні кав'ярні змагалися в оригінальності назв.

На Миколаївській - нинішній Городецького - поруч із будівлею цирку (де також часом влаштовували театральні обговорення) у підвалі готелю "Континенталь" відкрилося знамените кафе ХЛАМ - "Художники, Літератори, Артисти, Музиканти". Це там на початку 1919 Павло Тичина читав на поетичному вечорі вірші зі щойно виданих "Сонячних кларнетів".

3 травня 1919 відкрився "Льох мистецтв".

Стіни закладу розписав Анатоль Петрицький. У відділі хроніки символістського журналу "Музагет" (недоброзичливці зазвичай вимовляли м'яко: "Музагеть", хоча швидше із заздрощів, бо блискуче ґроно авторів зробило би честь будь-якому з тодішніх часописів) повідомлялося про "вечірки поетів і митців молодшої ґенерації", які збиралися в "Льоху мистецтв" щотижня у понеділок та в суботу.

Серед них вирізнялися активністю футуристи, закликаючи знищити все "барахло минулого", спалити класиків і пустити з димом музеї. Там виступала і студія "Молодого театру".

У підвалі ресторанчика "Кривий Джіммі" Лесь Курбас якось розігрував пошук нової назви для свого театру.

Відстукуючи молотком, він продавав з аукціону дивом збережену ще дореволюційну пляшку вина з принадною етикеткою. Власником раритету мав стати автор схваленої присутніми назви.

Читайте також: З історії української моди ХХ століття. ФОТО

Тичина тоді запропонував, з алюзією на Сковороду, "Студію акторів драми", скорочено "САД", проте Курбас віджартувався, що з акторів-"садистів" знущатимуться всі рецензенти...

Семенко пропонував "Новий Логос" - для правовірного футуриста все мало стати новим! Врешті, прийняли Курбасівський "Березіль" - з наголосом на березневе весняне оновлення і ламання криги. А пляшку тоді розпили всі разом.

Пошуки оновлення означали й зосередженість на духовних, релігійних одкровеннях, на альтернативах християнству. У Німеччині Лесь Курбас зустрічався з неймовірно популярним при початку століття Рудольфом Штайнером. Це нібито саме Штайнер звернув увагу українського студента на Сковороду і його обожнення природи.

І в пореволюційному Києві створюється законспірована антропософська "дев'ятка", "мале братство", до якого входили також Григорій Нарбут, Павло Тичина, Михайль Семенко, Микола Зеров, інші знані художники, музиканти.

Вони прагнули знайти противагу тогочасним нігілістичним настроям. Були розроблені ритуали, виготовлені персні. І в театрі Курбас творив не просто трупу, а таки ж духовне братство, мало не чернечий орден, наголошував значення духовних практик.

фіЛесь Курбас

Між тим аскетизм побуту диктувався самими обставинами. Рятуючися від голоду в оточеному "заградотрядами" Києві (переможці попросту не допускали довозу продуктів із навколишніх сіл, аби донищити ворожих петлюрівців, упокорити столицю), березільці їдуть спершу до Білої Церкви, далі до Умані.

Тоді відбувся такий собі великий ісход з умирущого міста, і мистецькими центрами на якийсь час стали провінційні Баришівка та Умань.

В Умані Лесь Курбас поставив Шевченкові "Гайдамаки" в реальних історичних декораціях, у стінах того самого базиліанського кляштора, де вчилися Гонтині діти, де плюндрував усе в шалі помсти сотник... На тому самому майдані, де й гоготів червоний бенкет ("Червоний бенкет" - назва одного з підрозділів поеми "Гайдамаки". - Ред.). І Шевченкове "Страшно, страшно Умань запалала" озивалося і відлунням давньої історії, й алюзіями на щойно пережите у зміні влад і режимів.

Глядачами часто ставали бійці, які йшли на фронт. Сприйняття спектаклів бували інколи надто емоційними. Микола Бажан - року 1920-го палкий шістнадцятилітній апологет Леся Курбаса - згадував, як одного вечора він почув із-за куліс якесь дивне, ніби пташине, щебетання в залі - його заповнили червоноармійці-китайці.

Читайте також: Чи є майбутнє в українського сільського театру

Хтозна, що вже там вони зрозуміли у протистоянні гайдамаків і шляхти, але раптом залунали постріли, і уманська красуня Марія Мельник, яка стояла на сцені в образі панської Польщі, ледве встигла впасти додолу, аби уникнути кулі.

Захоплено згадують і виставу, зроблену Курбасом у паркових ландшафтах знаменитої уманської Софіївки.

Далі було співробітництво режисера з Миколою Кулішем, але якраз тоді, особливо у новій пролетарській столиці Харкові, куди перевели "Березіль", ставлення до театральних експериментів, до модернізму загалом ставало все критичнішим.

На помости піднялися нові політичні диригенти й постановники, котрі мали власні уявлення про майбутнє України.

Чи не апофеозом абсурдної радянської театральності стала "опера СВУ на музику ГПУ": суд над вигаданою чекістами "Спілкою визволення України" відбувався у приміщенні харківської опери.

І це ще була лише репетиція. Статистами у радянському театрі терору стали багато творців українського авангардного мистецтва.

Віра АГЕЄВА, професор Києво-Могилянської академії


Сообщить об ошибке - Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter

Понравился материал? Смело делись
им в соцсетях через эти кнопки

Другие новости по теме



Правила комментирования »  


Новости