Багато списів зламано в дискусіях щодо ратифікації Стамбульської конвенції, мета якої – запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству, зазначає у своєму блозі на "Новому часі" нардепка Ірина Суслова. На жаль, деякі наші політики хочуть одночасно здаватися розумними та красивими й тому вигадали дуже своєрідну формулу ратифікації цього документу. Мовляв, ми за нього проголосуємо, але внесемо до Конвенції зміни та вилучимо звідти таке ненависне для декого слово "гендер". У результаті таких маніпуляцій Стамбульська конвенція і досі чекає своєї черги на розгляд у сесійному залі парламенту.

Найбільшою проблемою в цьому процесі є нерозуміння значення документу. Можна наводити багато цифр, які продемонструють, що в Україні справи із захистом жінок від насильства зовсім кепські. Десятки тисяч їх у своєму ж домі стають жертвами побиття, морального пресингу, знущань і навіть убивств.

Замість аналітичних викладок розповім одну конкретну історію, яка увібрала в себе увесь той біль, який щодня відчувають жертви насилля.

30-річні кияни Олена й Іван одружились. Вона – менеджерка зі продажу, він – багатий бізнесмен. Походження його статків Олена уявляла досить приблизно, але в час цукерково-букетного періоду її це не цікавило. Також не насторожила й дивна поведінка чоловіка, схильність до агресії та той факт, що Олена була вже третьою його дружиною.

Читайте також: Чому Україна має ратифікувати Стамбульську конвенцію

Скоро Олена чекала дитину й розраховувала, що народження малюка зміцнить родину. Але ще на стадії вагітності Іван виселив її в іншу квартиру й поступово крок за крок ставав усе більш чужою для неї людиною. Після народження доньки Насті Олена, попри приниження з боку чоловіка, хотіла зберегти родину. Але що далі, то було зрозуміліше, що шлюб довго не триватиме. Врешті-решт, вона подала на розлучення.

І тут її життя перетворилося на пекло. Іван задіяв усі свої зв'язки та не поскупився грошима, аби відібрати Настю в матері. Він крок за кроком повторював сценарій, який уже випробував на своїй першій дружині.

Опікунська рада мала оцінити умови життя матері, щоб винести свою рекомендацію. В акурат до її приходу на квартирі Олени головорізи колишнього чоловіка влаштували справжній погром. Рада рекомендувала забрати дитину в матері. У Солом'янському районному суді вирок про те, що дочка залишиться з батьком, виніс той самий суддя, який раніше став на бік Івана під час розірвання його першого шлюбу. Апеляційна інстанція це рішення підтвердила.

Колишній чоловік дав зрозуміти, що з дочкою Олена більше не побачиться. Коли вона їхала до помешкання Івана, щоб поспілкуватись з Настею, на автомобіль таксі напали бандити. Жінку жорстоко побили до крові, а таксист, який її віз, у результаті травм отримав другу групу інвалідності. Найстрашніше, що за два роки розслідування в цій справі та за трьома іншим інцидентам щодо насильства стосовно Олени так і не зрушили з місця. Поліція робить усе можливе, аби спустити ці кримінальні провадження на гальмах, а потім тихенько закрити. Гадаю, не треба пояснювати, як Івану вдалося мотивувати правоохоронців?

В Олени забрали не лише дитину, але й квартиру, яку вона придбала ще до шлюбу. Підкуплені свідки показали, що це спільно нажите майно й на нерухомість наклали арешт. Іван прямо сказав колишній дружині, що перетворить її на жебрачку і змусить просити милостиню в метро.

Читайте також: Чи готові жінки-переселенки протистояти насиллю. ВІДЕО

Сьогодні Олена на межі відчаю. Вона відстоює своє право на дитину в судових інстанціях, але практика показала, що судді надто мотивовані, щоб судити за законами та по совісті. Більше того, Іван планує взагалі позбавити жінку материнських прав. Він одружився уже вчетверте й хоче, що його теперішня (чи надовго?) дружина вдочерила Настю.

Олена потрапила в пастку, де кожен наступний крок ще глибше затягує її в прірву. У ситуації, коли все вирішують гроші й будь-який збоченець зі грошима може довести свою правоту, не залишається нічого іншого, ніж апелювати до громадськості та зробити цю справу максимально публічною.

Ось такі реалії родинного життя в Україні. На місці Олени завтра може опинитися будь-хто з молодих дівчат, яких безкарно використає грошовитий бандит, викине на смітник як відпрацьований матеріал та ще й поб'є й оббере до нитки. Можливо, в сім'ях тих, хто виступає проти Стамбульської конвенції, все добре, можливо, вони живуть в ілюзорному світі й думають, що в усякого українця є свій садок вишневий коло хати та родинна злагода. Але це позиція боягузів, яким страшно навіть визнати існування проблеми.

Сподіваюсь, нам вдасться допомогти Олені повернути дитину й почати життя з чистого аркуша Але в час, коли ви читаєте ці рядки, десятки жінок піддаються фізичному та моральному насильству. Не деінде на вулиці, а у власній домівці, часто на очах у власних дітей. Й після цього політики мають нахабство говорити про аморальність слова "гендер" у Стамбульській конвенції? Скажіть про це Олені, подивившись їй у вічі, скажіть про це сотням, тисячам інших жінок – побитих, покалічених фізично та психологічно, людям, яким зламали долю та продовжують далі щоденно її ламати. Вийдіть із власної зони комфорту і відчуйте чужий біль. Впевнена, що тоді ви переглянете свої погляди та зробите єдиний правильний крок до ухвалення Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству.