Шановні читачі, до вашої уваги – традиційна добірка найцікавішого зі світу блогосфери за сьогодні, 12 травня

Чому в зовнішній політиці Україні не слід забувати про Францію

Поки українська дипломатія кинула всі сили на підкорення Вашингтона (й доволі успішно), американські дипломати наполегливо радять не забувати про Німеччину та Францію. Адже, незважаючи на всі запевнення про подальшу залученість США до питань, пов'язаних з Україною, у Вашингтоні й далі продовжують схилятись до думки, що першу скрипку в питаннях країн Європи має відігравати сама Європа. В Україні тим часом незрозуміло, наскільки офіційний Київ готовий інвестувати часу та дипломатичних зусиль у розвиток відносин за президента Макрона.

Фіаско російської зовнішньої політики: Крим – персональна поразка Лаврова

Навесні-влітку 2014 року російський МЗС був упевнений, що конфлікт із Заходом навколо кримського "референдуму" вдасться спустити на гальмах. Затяжна війна в Україні, болючі санкції, постійна критика на адресу Москви за окупацію Криму, провал "великої угоди", на яку Кремль дуже розраховував, показали, що Росія – лише регіональний гравець. Спроби оскаржити вплив Вашингтона на світові справи, ліквідувати або помітно послабити українську державність і поділити світ на сфери впливу зазнав невдачі. Йдеться про повне фіаско російської зовнішньої політики і так званої "кримської дипломатії", яку Москва взяла на озброєння на початку 2014 року.

Передчуття реваншу – хто винен і що робити

Найпростіше заявити, що в усьому винен П. О. Порошенко, – я отримаю тисячі лайків і репутацію безстрашного викривача, тільки це нічого не пояснить. Можна звинуватити А. П. Яценюка, але то вже буде не так ефектно: ті, хто жадає крові та простих відповідей, на політиків у відставці не ведуться. В. Б. Гройсману люди певної орієнтації можуть поставити у провину бодай один пункт, але в країні жидобандерівців цього недостатньо. А. Б. Аваков, звісно, просто-таки притягує стріли ненависті, й зрозуміло, що він апріорі винен, але ж не в усьому... Безпомилкова адреса звинувачень – усі 450 народних обранців без поділу на фракції й групи інтересів...

Правда війни: бомба сповільненої дії від держави-вбивці

Ярослав Грицак

Нікулін своїм розумом дійшов висновку, який щодо комунізму зробили історики. Зокрема, Ян Ґросс у книжці про радянську окупацію Західної України в 1939-1941 роках: Радянський Союз був державою-вбивцею, його існування напряму залежало від високої розтратності людського матеріалу. Перефразовуючи класика, у СРСР війна була продовженням мирної політики, тільки іншими засобами. Як і у 1930-х, знищували найбільш працьовитих, чесних й інтелігентних. Тільки на фронті це робили у ще відкритішій та огиднішій формі. Нікулін передбачав: ця селекція навпаки є бомбою сповільненої дії, яка вибухне у ХХІ столітті.

Чому нам потрібні нові Ханенки й Терещенки і для чого саме

Цей допис не стільки про те, що держава провалила важливий вектор робіт і навіть не про пошук фінансів. Скоріш про те, що такі важливі речі мають робитися зокрема й за небюджетні гроші через потужне меценатське фінансування. Тобто має бути усвідомлення в суспільстві (чи його прогресивному зрізі), що це важливо. І якщо цього усвідомлення немає, то претензії до чиновників не мають підстав – чиновники завжди можуть вивалити типу соціологію й заявити, що побєдобєсіє на "Інтері" дивилося 19 млн совковозалежних і "їх треба почути, щоб зшивати країну". Розумієте?

Що робити із "безсмертними полками" й чому штурм офісу "ОУН" – цілком логічний

Якими б не були мотиви того хлопця, він вчинив розумно лише в одному випадку: якщо його метою було викликати негайний штурм офісу "ОУН". Бо в такому випадку в будь-якій країні світу будь-яка поліція, від найчесніших слуг закону до найкорумпованіших прислужників режиму, негайно піде на штурм приміщення, де помічено "муху". Тут без варіантів. Якщо ж увімкнути мізки, а не просто молодече зухвальство, можна вигадати тисячу способів, як зіпсувати життя ватникам, не підставляючи свій офіс і не використовуючи гранатомет.

Чому маємо шануватися, коли висновок підписують головою комісії та як цього уникати

Кілька запитань від читача Валерія. Усі вони стосуються використання орудного відмінка дійової особи на кшталт міністерством вирішено, головою комісії підписується висновок. Я цілком згодний з Борисом Антоненком-Давидовичем, що таких конструкцій маємо уникати. Борис Дмитрович колись написав: "Доки відчинятимемо двері водієм?", коли в трамваях писали двері відчиняються водієм, а потрібно було двері відчиняє водій. Блудні вогні – краще, ніж блукаючі вогні. Але найкращий варіянт – мандрівні вогні.

Олександр Данилович Пономарів