Уже другий день у суспільстві йде дискусія: може чи не може парламент і його комітет досліджувати по суті подання генпрокурора щодо позбавлення імунітету (надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, арешт чи затримання) народних депутатів України.

Для початку звернімо увагу на те, що, виходячи із змісту частини другої статті 85, частини третьої статті 80 Конституції України, це є предметом повноважень Верховної Ради України.

Читайте також: Безславні виродки у Верховній Раді

Порядок надання відповідної згоди парламенту регламентовано в статті 27 Закону України "Про статус народного депутата України", главі 35 (статтях 218-221) Закону України "Про Регламент Верховної Ради України". Відповідними законодавчими нормами визначено, зокрема: 1) суб'єкта внесення подання, 2) строк надання пояснень народним депутатом, 3) строк розгляду питання головним комітетом, 4) межі питань, які з'ясовує попередньо комітет та в подальшому – зміст висновку цього робочого органу парламенту, 5) функції голови Верховної Ради України. Якщо не лінуватися, то все це можна прочитати. Це займе 10-15 хвилин. Не більше.

Якщо хтось хоче критикувати позицію комітету, спершу читайте закон. А що робити, якщо не подобається закон? Тоді змінюйте відповідні положення закону.

Особливо цікаво читати коментарі частини депутатів. Одні спершу в часи Януковича були в опозиції, тепер – у владі. Інші навпаки. Спершу були у владі, а тепер – в опозиції. І за давньою українською традицією їхня позиція залежно від цих обставин коливається. Думаєте, це непомітно?

Звісно, парламент і його комітет це не суд. Погоджуюсь. Але парламент це й не меблі, а реальний інститут влади, що має самодостатні повноваження, які Верховна Рада отримала безпосередньо від українського народу.

Читайте також: Фурса: Голова Регламентного комітету гадає, що його місія – захищати корупціонерів

І ще. Повторюся. Інститут імунітету членів парламенту на європейському континенті відсутній лише у Ватикані й Сан-Марино.

На завершення скажу, що підтримую конституційні зміни відносно обмеження (не плутати зі скасуванням!) депутатського імунітету. У більшості держав Європи цей імунітет не діє, якщо парламентарія затримано на місці вчинення злочину. В усіх інших випадках – лише згода парламенту. Бо імунітет члена парламенту це не особистий привілей особи, а складник парламентської незалежності від можливого впливу і зловживань виконавчої влади, зокрема – силових структур. У Великобританії це зрозуміли ще в XVII столітті.