В Румунії мені складно відчути себе затишно. Дуже цікаво, багато класних кейсів та уроків - але паралельно відчуваєш якусь колючість.

Ввічливість, коректність - однак відсутність тепла. Так я думав, коли увага офіціанта чи господині хостела зникала одразу після розрахунку.

Коли жінка в поїзді, пообіцявши розповісти цікаву історію з рідного міста, невдовзі мовчки вклалася спати. Коли після кількох днів у Бухаресті я згадав, що відкриті посмішки були лише від промоутерів. Ось вона, екзистенційна самотність із поправкою на маркетинг.

В Україні в мене є стійке відчуття образної рятівної сітки: сотні знайомих і десятки тисяч незнайомців не дадуть пропасти.

Я впевнений, що можу без грошей знайти нічліг у практично будь-якому селі чи місті (це неодноразово доводилось, "практично" вжив суто для коректності). Знаю, що швидко знайду контакт із нашими людьми всюди, де вони є. У Білорусі, в Молдові, гіпертрофовано в Ізраїлі, трохи менше у Польщі теж відчувається це тепло. В Румунії - ні, в Румунії я відчував, що від повної байдужості мене відділяє лише подушка під назвою "гроші".

Можливо, ми дійсно не сходимось на якомусь рівні? Може, я їм не подобаюсь? У цей приїзд активно використовував Тіндер: треба було комунікувати з великою кількістю людей широкого спектру поглядів, а це теж інструмент до них достукатись.

Я вписав у description, що хочу поговорити про корупцію за горням кави - і лайкав усіх підряд. Відповідно, із 300 людей вийшло десь 8 matches...

І не факт, що їх відлякала тема корупції, бо ті, з ким зписався, опису не читали. Не кажу, що я нєатразім - але в Україні чи Польщі ситуація істотно краща )

"Ах, так!", - подумав я. І суп ваш, чорба, кислий, і національна гірчиця з любистком або тархуном теж якась холодно-кислюча, і самі ви кислі!

Відраду, як і в минулий приїзд, я знаходив серед іноземців. Дуже цікаво поспілкувався з португалками про їхні fado й тепер маю, де заночувати в Лісабоні.

Зустрів Пітера зі Штатів, народженого Іллєю в Києві (батьки подумали, що Ilya буде непросто вимовити більшості американців) - і ми весь вечір говорили про купу цікавих речей від навчання китайських дітей англійської (чим він займається) до сучасних Афін. Часом у Румунії мені було добре - але не серед румун.

Читайте також: Боротьба з корупцією: румунські уроки для України

Потім я помітив, що всі, з ким у мене були інтерв'ю, наполягали самі заплатити за вино чи пиво. Що вони щедро допомагали мені, списуючи сторінки блокнота контактами.

Згадав, як торік в Ашані платіжний термінал відмовився розуміти мою картку, і всі покупки тисячі на дві гривень оплатила молода пара поряд у черзі - і потім вони сумирно чекали, доки я зніму готівку, і взяли в мене менше, відмовившись від подарунка.

Як в останній день два раптових інтерв'ю виявились неочікувано теплими, щедрими на спогади та вдумливі відповіді, хоч відбувалось усе в не дуже зручний для цих людей час.

Є відчуття, що з часом мені вдасться відчути румун краще, встановити з ними ближчий, ніж just business, контакт.

Вивчатиму їхні патерни поведінки і в наступний приїзд, який точно буде - як мінімум, через їхнє шалено смачне каштанове варення з ромом. І чарівний у будь-який час доби Бухарест. Вечірнього тут ще не було, тому на фото - шматочок виду з кав'ярні при румунському HBO.

Їхатиму туди зі "скромним серцем", rabda inima, як вчать Subcarpati. Ця їхня пісня закінчується фразою з першої, про яку розповідав тут, Dintr-o Lume In Alta Lume.

Так що коло замикається, розповіді про Румунію наразі закінчуються - найцікавіша, заради якої туди їздив, невдовзі з'явиться як окрема стаття. А я вже в Києві й питаю: що тут цікавого буде ближчим часом? На "Дюнкерк" варто йти?