"Із причини любові до свободи вони ніколи не згоджуються служити або підкорятися, і особливо у власній країні.

Читайте також: Як Україні відповісти на польські закиди щодо Бандери

Оскільки серед них немає одностайності, вони або зовсім не йдуть на угоди, або одні йдуть а інші одразу їх порушують, оскільки всі тримаються різних думок і жоден не бажає поступитися іншому. Слід поширювати чутки, що з інших місць на них готується напад, щоб через цей поголос, завдяки завбачливості керівників, кожен воював за власні володіння, не маючи можливості з‘єднуватися з іншими і творити складності нашому війську.

Оскільки в них багато керівників, між якими немає згоди, не позбавлено сенсу приручити деяких із них словами чи хабарами, і насамперед тих, хто володарює поблизу наших кордонів, і тоді нападати на інших, щоб не всі вони пройнялися ворожнечею до нас і не схилилися до єдиновладдя".

Читайте також: Давня халепа: українці на гачку маніпуляцій довкола патріотизму

Візантійський "Стратегікон", кінець VI ст. н. е.

Так було півтори тисячі років тому, і так є досі.