Заступник міністра закордонних справ України Олена Зеркаль заявила, що Білорусь на словах поводиться як партнер, а насправді діє зовсім інакше

Ця заява викликана драматичною ситуацією, пов'язаною з викраденням українського громадянина в Білорусі. Це дещо емоційна заява, але воно багато в чому реалістична. Не секрет, це знають всі, хто стежить за українсько-білоруськими відносинами, — це подвійна позиція Лукашенка щодо України. Він маневрує. Десь йде на зустріч Україні, деякі з яких для нас важливі навіть в символічному плані. Наприклад, він виступив на підтримку України, визнавши нову українську владу. Крім того, нам вдається вирішувати ряд складних питань і в економічній сфері. Це важливо з точки зору розриву тієї ізоляції на пострадянському просторі, яку хотіла організувати Росія проти України. Тобто всі країни, які союзні Україні, вона хотіла б включити в якусь антиукраїнську коаліцію. В тому числі, влаштувати економічну блокаду Україні. І одне із завдань нашої держави — не допустити такої широкої економічної блокади з боку пострадянських країн. Саме тому активно розвиваються контакти і з Білоруссю, і з Казахстаном, і я думаю, що це абсолютно правильна політика. Таку думку у власному блозі на сайті "Новое время" висловив політолог Володимир Фесенко. 

Читайте також:  Фиктивное перемирие. Как решить конфликт на Донбассе

Тобто треба бути реалістами: Лукашенко нам не союзник, і не друг. Від нього можуть виходити ризики. Тому що, на відміну від нас, Росія для нього — союзник. Дуже складний, небезпечний, тому що після відомих навчань "зелені чоловічки" можуть з'явитися і в Білорусі, і Лукашенко це прекрасно розуміє, ось і маневрує. Очікувати, що він буде діяти в українських інтересах і в усьому йти нам на зустріч, було б наївно. Але було б помилкою ставати в позу, розривати всі відносини. Треба бути гнучкими, не збільшувати число ворогів.

Читайте також: Кунадзе: Прогнозируемая ситуация "ни войны, ни мира" может продлиться еще два-три года

У контексті цієї ситуації також почали звучати пропозиції відмовитися від послуг Білорусі, як країни, в якій відбуваються переговори, але це помилка. До Мінська є доступ у представників сепаратистських республік. А яка альтернатива? Астана? Але хіба є різниця? Мінськ хоча б ближче. Відмова від роботи в Мінську — це логіка, яка виходить з емоцій. Білорусь не є посередником, ними є Німеччина і Франція. А Білорусь лише надає майданчик. Тому розривати відносини з Мінськом було б помилкою — треба бути прагматиками, а не діяти за принципом "всі, хто не з нами, ті проти нас".