Є така хвороба – короткозорість. Це коли те, що поруч, бачиш, а те, що далі – наче в тумані. Вочевидь, на часі запроваджувати термін "короткопам'ятство". Це коли революційні графіті на Грушевського пам'ятаємо й боронимо (і правильно робимо!), а от пам'ять про тих титанів духу, що пронесли вогонь українського опору в найтемніші часи – не дуже.

На Байковому пам'ятники міліцейським генералам відверто домінують над хрестами на могилах наших праведників і героїв. Та й квітів у радянського та пострадянського істеблішменту на могилах побільше. І надгробки доглянутіші...

У геніального поета-праведника Василя Стуса в день смерті на могилі лише кілька свіжих букетів і кілька дописів у стрічці новин.

Читайте також: Промовисто різні надгробки на могилах таких різних людей на Байковому кладовищі. ФОТО

У воїна-поета Анатоля Лупиноса свіжих квітів на могилі немає. А сама могила понівечена невідомими варварами.

Переконаний, що Анатоль Лупиніс, "дядя Толя", багаторічний в'язень радянських таборів та психлікарень, талановитий поет і вічний революціонер, втілений архетип українського воїна-характерника, заслуговує на багато більше за маленьку вулицю в Жулянах. Слід якось домогтись, аби держава взяла під охорону бодай його могилу на Байковому: не було б у другій половині ХХ століття таких от Лупиносів – не було б у 2014-му добробатів та героїв АТО.

Читайте також: Щоб їм усім усміхалися квіти: коли на могилах – недіткнений сніг

Добра історична пам'ять – найліпший дороговказ у краще національне майбутнє.

Хіба ж це не про нас пророкував Лупиніс ще в 1995-му:

* * *

Ми випрягли волів, перевернули плуга, 
Сідлаємо коней та гостримо списи. 
Відкинули жалі, згадали всі наруги, 
Прости нас, Господи, помилуй і спаси.

На скресі двох світів стаємо до двобою, 
На скресі двох епох гряде шляхетний світ. 
Віч-на-віч Нація з безликою юрбою. 
Навколо ворогів – суцільний живопліт.

Волога цвіль Європ лоскоче наші ніздрі, 
Спекотних Азій тлін судомить рамена. 
Чекає бій. Все інше буде... після. 
Життя триває. Точиться війна.