Я люблю читати електронні книжки. Це часом дуже зручно.

Але є одна особливість, особливо з нон-фікшн. Електронна книжка значно простіше втрачає обличчя. Значно швидше втрачає своє ім'я.

Читайте також: Хитрощі тексту: чому він чудово дає собі раду в епоху відео та картинок

У кіндлі в мене більше 200 електронних книжок – і я ловлю себе на думці, що дуже мало пам'ятаю назв та авторів (ідеться про нон-фікшн, із романами все значно краще).

Електронні книжки зливаються одна з одною. Вони не мають тіл, їхні тіла зібрані в одному ґаджеті, вони ніби знову стають клітинами, молекулами, а не окремими живими організмами. Вони втрачають тіла, обличчя – а тому й імена. Бо книжки теж мають імена. Як люди. Важливо пам'ятати імена людей. І важливо пам'ятати імена книжок.

Читайте також: Дитячі книжки й ілюстрації до них – незнайомі, ненамальовані й дивні

Тому я так люблю паперові книжки. Їх у нас у квартирі уже кілька тисяч. Кожна з них – це як квиток на літак з відкритою датою. В інше життя, в іншу епоху.

Кожну чи майже кожну з них я пам'ятаю на ім’я.