Мені тут здалася цікавою одна власна, на перший погляд парадоксальна розвідка. Якщо коротко:

Першим художником, який в історії торкнувся теми "Тріумф смерті", був Буонаміко Буффальмакко ( 1262 – 1340 рр ). "Тріумф смерті", як відомо, одна з найдраматичніших і найтрагічних тем в історії мистецтва.

Читайте також: Забутий всесвітньо відомий земляк: українська батьківщина одного із засновників абстракціонізму

Справжне ім'я Буффальмакко – Буонаміко ді Мартіно. А Буффальмакко – це прізвисько, що означає "Веселун".

Конкретно цей Веселун-Буффальмакко, крім "Життєпису художників" Вазарі, де він виводиться одним із найдотепніших і найгостріших на язик художників, є яскравим персонажам "Декамерона" Бокаччо, книги Франко Скоретті "Триста новел" і Гіберті.

Скрізь у цих джерелах це весела людина з непересічним почуттям гумору, майстер стьобу і пригод на грані фолу, розіграшів, підколів і несподіваних авантюр.

Читайте також: Шизофреник. Безумець. Український націоналіст. Геніальний художник Вільям Курилик

"Тріумф смерті", який став згодом магістральною темою пізньої готики і ренесансу, якої торкалися багато різних майстрів, має за мету нагадування про глобальну тлінність буття.

На прикладі Буффальмакко я вкотре переконався для себе, що гострість розуму і почуття гумору перебуває в постійному стійкому балансі із загостреним драматизмом у світосприйнятті. І цей комплекс ніяким чином не стосується різноманітних, здавалось би більш відповідних тут меланхоліків.

Коротше, ніколи не слухайте песимістів і решту скигліїв та зануд. Вони непродуктивні, навіть у драматизмі.