Швидко, якнайхутчіш ховатися, рятуватися, бігти. Нас намагаються озброїти, нас кличуть на війну, нам тицяють у руки гвинтівки й наказують: бий ворога, пише для "Тижня" Катерина Барабаш

А хто ж ворог? Покажіть бодай одного. Нічого, кажуть нам, ви бийте, а розбиратимемося потім. Все одно Росія оточена ворогами, тому стріляй хоч куди – у ворога поцілиш. Але я не хочу воювати, не хочу вбивати, я хочу мирно жити, кажеш ти. А тобі у відповідь: ні, мій любий, минули добрі часи, коли можна було жирувати вдома за письмовим столом, не заслуживши це право кров’ю. Коли скрізь вороги, мирно працювати – це зрада. Не стіл, а рушниця – ось тепер твій друг.

А щоб ти про це не забував, у центрі російської столиці віднині стоятиме людина з автоматом. Рушниця наперевіс, за спиною земна куля. Звати цю людину Михайло Калашников. За легендою, він придумав автомат, який назвали його іменем. Щоправда, кажуть, він просто поцупив схему в Гуґо Шмайссера, а той нічого не міг вдіяти, бо примусово був увезений до СРСР для роботи. Калашникова приставили до нього кимось на кшталт наглядача, і становище Шмайссера було таке, що слова він не мав. Але все це навіть не має значення. Головне, що в XXI столітті, коли цивілізований світ давно усвідомив жахіття війни, одна сьома частина суші зводить пам’ятник знаряддю вбивства. І неважливо навіть, що під пам’ятником замість схеми АК випадково (чи диверсія?!) скопіювали схему німецького автомата. Важливо те, що Росія знову попереду планети всієї. Щоправда, чітко в напрямку пекла. Але Росії, як показує її великий досвід, усе одно – вона має бути першою в усьому. У пекло, то нехай у пекло. Головне першою.

Читайте також: Якою є російська людина й на чому "рускій мір" стоїть

У країні лишилася одна цінність – сила. Від решти Росія поступово відмовляється. Як же тут носилися зі "православ’ям – самодержавством – народністю", але і їх поступово звели нанівець. За православ’я із самодержавство в усій великій Росії відповідає тепер одна маленька дурепа Поклонська, та й вона лише тому, що таємно закохана в останнього імператора. Навіть братва з РПЦ допомогти Поклонській уже не в змозі – занесло її серйозно. А за народність відповідати взагалі ніхто не хоче – народу ж уже немає. Лишився електорат. А електорат любить силу. 

Більше леліяти нічого. Пам’ятник Калашникову, ніби вкрадений із могили братка з 1990-х, урочисто відкрив міністр культури Росії, а сам автомат він, міністр, назвав культурним брендом Росії. Якщо вдуматися, це ж утіха суцільна. Не композитор, не письменник, не балалайка, зрештою. Автомат! Культурний бренд – машина для вбивства. 

Шкода, що ніхто не здогадався зробити ще відчутнішою силу за допомогою численних фігурок убитих. Треба б обставити пам’ятник великою кількістю фігурок усіх кольорів шкіри. А ще краще – зробити постамент із людських тіл, нехай Калашников зі своїм автоматом стоїть на них, показуючи незламну міць російської зброї. Ось це справить враження, повірте!

А наступного дня той самий міністр відкрив у Москві пам’ятник Сталіну. Вперше починаючи від 1953 року столицю "прикрасило" зоб­раження вусатого організатора геноциду власного народу. Нам пояснили, мовляв, треба знати свою історію. Не пояснили тільки, чому треба ставити пам’ятники історичній ганьбі. Знати треба. А пам’ятники навіщо ставити? Але тут усе зрозуміло. Сталін – це сила. У Росії немає інших цінностей, крім сили. Більшість російських умів виїхала й тепер є гордістю інших країн, порядність ховається десь у внутрішній еміграції, а силі ж нічого не треба: вона все сама візьме. Тільки час від часу людям необхідно про неї нагадувати. Щоб не заривалися й багато не базікали. Але позаяк сталінські часи ще остаточно не повернулися, треба б культ сили трохи завуалювати, бодай якесь виправдання йому знайти: то знанням історії прикритися, то чергову негідь "культурним брендом" оголосити.

Читайте також: Чому маємо по краплі вичавлювати із себе... Чехова

Та скоро вже й цього не треба буде – одразу прикладом по голові й за ґрати. Але доки влада сподівається, що ціна на нафту вирулить на старі позиції, що Європа з Америкою злякаються й скасують санкції, що світ визнає "Кримнаш", доти буде погрожувати прикладом спідтиха. Своїм погрожувати. В Україну вже з прикладом три роки тому завалилися. Але, як відомо, бити треба своїх, щоб чужі боялися. Добре було б, аби автомат у руках пам’ятника раз на добу давав чергу. Найкраще вночі. Найкраще в різний час, щоб несподівано, щоб не розслаблялися. Стилістика давня, знайома. "Можемо повторити".

Щодо культурних брендів. Культурний бренд усе витримає. Якщо, звичайно, він сильний по-справжньому. Ось, наприклад, "герой нашого часу" 1990-х, придуманий Олексієм Балабановим, головний герой культової, епохальної, знакової (які ще бувають фільми?) стрічки "Брат". Пам’ятаєте Данилу Багрова – фашиста, расиста, вбивцю з ніжними очима Сергія Бодрова-молодшого? Виявилося, що й Данила Багров – наш культурний бренд. Йому теж днями пам’ятник у Москві поставлять. На постаменті буде написано "Я думаю, що сила в правді". Це слова Данили. Чесний був хлопець, за правду і сам ладен був постраждати, і з десяток людей покласти. Правда в нього була, тут не заперечиш. Своя велика правда. Наприклад: "Не брат ти мені, гнидо чорножопа". Ну а що? Як зараз люблять повторювати, "кожен має право на свою думку". От цій думці тепер навіть пам’ятник у центрі Москви стоятиме.

А для тих, кому не подобається, у нас тепер автомат Калашникова стирчить.

І ще. Мало не забула сказати головне: у Росії все це називається монументальним мистецтвом.