Мені один чоловік написав, точніше, попросив, аби я йому "накидала кілька посилань", за якими прогнозую погоду.

Він зовсім не хотів мене образити чи зачепити, лише озвучив переважну більшість думок та уявлень про мою професію.

Мені важко пояснити і дуже довго займати чийсь час також якось не хочеться. Але.

Читайте також: Синоптик: На вихідних гуляти, тепло одягнувшись, чи бігати марафони можна буде спокійно

Я п'ять років вчилася в університеті, закінчила географічний факультет, кафедру метеорології. Потім майже 20 років працювала в Українському гідрометцентрі. За фахом. Потім, не полишаючи професії основної, почала працювати в медіа.

До сьогодні я щодня вчуся й кожного разу складаю прогноз погоди як уперше: тобто щоразу переживаю, перелопачую купу вузькопрофесійного матеріалу, схеми, моделі, супутникові дані, радари й діаграми, маю щодня дивні запитання, слухаю анекдоти про синоптиків, отримую болісні колючки від колишніх колег, відповідаю всоте на одне й те ж, хоча все написано трьома рядками вище, а людині елементарно ліньки подивитися, пояснюю очевидні речі практично раз на місяць – чому восени дощ, чому влітку гроза, чому взимку сніг, а у травні бувають заморозки.

Читайте також: Буддизм по-українськи: наша правічна культура споглядання

Але я розумію, що це зворотній бік моєї роботи, яку я люблю, й це мій не завжди приємний обов'язок.

Проте все ж як можна "парочкою посилань" пояснити цілу професію, 33 роки цієї роботи?

І мені здається, що зараз у багатьох галузях люди користуються справді кількома посиланнями й за ними і вчителюють, і лікують, і економіку розвивають, і журналістику плекають, і політикою займаються...