MENU

Майдан: сейсмологічний розріз

4978 0

Українські майдани як феноменальне явище пострадянських революцій в умовах псевдо-демократії, яка не працює, можна порівняти із таким геологічним явищем, як вулкан, перші поштовхи якого проявляються саме у цю пору – восени.

Місяць жовтень, як правило, – найнебезпечніший для режиму: якщо поштовхи вщухли, значить пронесло цього разу, якщо поштовхи наростають, чекай революційного зимового виверження.

Майдан як  вулкан, може бути лише  діагностований соціологічною сейсмологією, як постійно діючий злам суспільної кори, що містить реальну загрозу виверження.

Однак, як неможливо точно передбачити дату виверження геологічного вулкану, так само залишається іманентною природа виверження вулкану соціального.

Чим ще ускладнена  українська революційна сейсмологія, коли на запитання, яке практично перманентно висить у повітрі «Коли буде Майдан?», жоден політтехнологічний оракул не дасть точної відповіді.

Cправа у тому, що природа українських майданів унікальна тим, що у майданній  генетиці ірраціональна компонента суттєво превалює над раціональною. Тому час виверження швидше можна відчувати, ніж прорахувати.

У внутрішній технології майданотворення ключовими є два компоненти:

  1. запалювальна суміш — протестний потенціал;
  2. бікфордів шнур — прецедент насильства з боку влади, який спричиняє одномоментний вибух.

За протестним потенціалом 2017-18 роки на порядки перевищують вибухонебезпечність суспільства 2012 року.

Можна констатувати, що ступінь ненависті до влади досягла апогею за усі роки незалежності.

Із Кучми кепкували, як радянського автократа, на Ющенка ображалися (за зраду ідеалів), Януковича зневажали, як  тупого зека, Порошенка народ ненавидить, і це найсильніше негативне почуття, яке лише можуть проявляти піддані до правителя. У свою чергу, Порошенко – це єдиний із президентів, який ненавидить етнічних українців. І люди це уже відчувають.

За своєю природою майдани завжди мали соціальне походження, як, попросту кажучи, повстання бідних проти багатих. Мотивацію для  “вулиці” давало єдине джерело – соціальна нерівність, з якою українці борються безнастанно з часів Тараса Григоровича та Івана Яковича.

І хоча майдани мали  ідеологічні коди, загорнуті в абстрактні ілюзії європейського вибору, насправді це були антиолігархічні бунти проти нечуваного соціального гніту.

Водночас був гальмівний фактор – страх перед донецькою кривавою гопотою, страх, який міг паралізувати суспільну свідомість і спроможність до повстання. Однак, у контексті останнього Майдану була постійно жевріюча іскра, яка не давала згаснути мільйонам гарячих сердець  і втопитися у лавах безнадії. Нею стала незламна постава ув'язненої Тимошенко. Потенційний повстанець думав так: якщо вона не боїться, то чому я маю боятися. Вперед, на барикади!

Третьому  Майдану уже не треба легенд прикриття типу боротьби за євроінтеграцію: соціальний геноцид нинішнього режиму виведе бідняків на вулицю, а їх 95 відсотків, і без додаткового ідеологічного оформлення. Все просто – так далі жити не можна. Рівень фізичного виживання українців – на найнижчій сходині статистики ООН.

Тому, оскільки причина попередніх майданів – соціально-майнова нерівність не ліквідована, а навпаки, посилилась, ймовірність нового виверження зашкалює. Таке відчуття, що зараз  на вулиці – неймовірна жара. Градусник показує рекордно високу температуру у суспільній атмосфері.

Але відкрите питання – бікфордів шнур. Детонатор, який зірве покришку вулкану.

Попередній раз спрацював  навіть не Вільнюс і асоціація, а садистський розгін студентів, який зірвав дах на суспільному домі. Хто знає, якою була б дата Майдану, якби п»яний Янукович, повернувшись із Вільнюса, не дав команду із Залісся встановити «йолку», а неслухняних студентів розігнати.

Розігнали так, що народний гнів вивів на вулиці Києва мільйон повсталого люду. У технологічному сенсі відповідь на запитання «Хто організував Майдан?» є єдиною, – Янукович.

Тепер таким пальником може стати знову акт насильства з боку Порошенка.

Чи здатний він застосовувати машину насильства? Більш, ніж...

Комперативне моделювання архетипів двох режимів показує, що Порошенко стріляв би у людей уже у грудні 2013-го, а не у лютому 2014-го, як Янукович.

Тому, покладаючись на ірраціональний примат у виверженні вулкану, який не можна передбачити, можна констатувати, що нинішній режим, який полюбляє грати мускулами і утримує за гратами сотні учасників попереднього Майдану і фронтовиків, близький, щоб зірвати різьбу.

Відтак потенціал виверження варто встановлювати не тільки у стосунках двох антагоністичних сторін – народу та олігархату. Потужнім підсилюючим, а може й первинним фактором є внутрі-олігархічний антагонізм.

Проти Януковича існував доволі впливовий олігархічний консенсус на чолі із Льовочкіним, якого сім»я на чолі із Сашею стоматологом, реальним правителем України, намагалась кілька разів змістити із посади глави адміністрації президента, яка  в українському політичному менеджменту того часу практично відповідала посаді віце-президента.

 У ситуації із Порошенком такого внутрірежимного консенсусу поки-що немає.

Читайте також: Сергій Лещенко: Кілька сімей вирішили, що Україна – це їх власна нагорода за Майдан! ВІДЕО

Однак, доволі рельєфно на роль внутрішнього детонатора вимальовується міністр внутрішніх справ Аваков, який спроможний підняти повстання зсередини. Може також вистрелити у будь-яку мить ненаситний на посади Луценко, котрий володіє генетичною здатністю встромляти ніж у спину «попереду стоячого». Таким самим талантом володіє і Турчинов.

Вони робили це не раз, чому би не вхопитися за той же ніж зради знову у слушний момент, який, як їм може видатися, саме настав.

Окремий фронт – медійний. Якби не намагався Порошенко плодити прямі і непрямі канали і наводнювати ними високооплачуваних московських остарбайтерів, головні кнопки загальнонаціонального телесигналу все ж перебувають не у його руках.

Елементарний контент-аналіз показує, що найвпливовіші медійні ресурси Фірташа і Пінчука – у підвішеному стані. Лояльно вичікують. Але навряд чи хтось буде лягати кістьми в інтересах політичного трупа.

Порівняльна персональна характеристика двох режимів також не на користь нинішнього.

Читайте також: У людей багато гніву і, що гірше, стало значно більше зброї, ніж було в 2013 – чиновниця

Янукович все таки мав певні підстави для  ілюзій втримати владу на президентських виборах.  Впродовж усього періоду перебування при владі, в тім числі й напередодні Майдану, він мав все таки найвищий рейтинг — понад 20 відсотків. Придворні тлумачі показували йому цифри і заспокоювали:  ви – перший, ви – лідер нації за арифметичним показником народної довіри, яку вираховує та сама соціологія.

 Порошенко тепер – давно уже не перший, хоча не виключено, що він про це не знає, бо в порівнянні зі всіма іншими президентами він володіє нечуваною здатністю не відчувати загроз, які на нього насуваються,  і, судячи зі всього, в його оточенні нема уже людей, які би казали йому правду.

І варіантів знову видряпатись у нього практично не має. Певні політтехнологічні трюки типу «голосуй у першому турі , і буде мир» можуть бути застосовані, але навряд чи нинішня контр-продуктивна обойма адептів режиму здатна на таку віртуозність, та й народ, який постійно наступає на граблі, раптом може схаменутися.

Читайте також: "Вас копняками гнатимуть з владних кабінетів", – журналіст про дружину генпрокурора

У стані агонії нинішній режим  буде винятково небезпечним.  Однак, парадоксальна конструкція спускових механізмів полягає у тому, що саме у  готовності влади до радикалізму й таїться детонатор, здатний зірвати вулкан.

По лісу темному уже ходить хитрий лис і шукає, яку б «йолку» зрубати для неминучого вулкану, поштовхи якого завше віщує жовтень.

 Василь БАЗІВ,  для UAINFO


Сообщить об ошибке - Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter

Понравился материал? Смело делись
им в соцсетях через эти кнопки

Другие новости по теме



Правила комментирования »  


Новости