В абсолютній більшості документів УПА її назва пишеться як “Українська Повстанча Армія”. Саме цей варіант використовують деякі сучасні дослідники, і по-своєму вони праві. Проте за вимогами правопису правильно писати “Українська Повстанська Армія”, і саме з таким написанням УПА ввійшла і в історію, і в народну пам’ять.

Правильний варіант утвердився в еміграції, зокрема завдяки першим працям про УПА авторства Миколи Лебедя (1946-й) і Петра Мірчука (1953-й).

Очевидно, що на популяризацію правильного написання вплинули громадсько-політичні діячі, письменники, науковці та редактори з Наддніпрянщини, а також – вказівки керівництва ОУН Західних окраїн українських земель (ЗОУЗ, так зване Закерзоння – українські землі, які з 1944-го ввійшли до складу Польщі). Зокрема в березні 1947 року підпільник за псевдонімом “Правд” (ймовірно, це крайовий провідник Ярослав Старух) писав до “Василя”, працівника нелегального видавництва “Перемога”: “В тексті треба було писати "Повстанська", а не "Повстанча".

Початок листа “Правди” (ймовірно, Ярослава Старуха) до “Перемоги”, працівника підпільного видавництва “Василя”

Відповідно, в останніх статтях і брошурах Ярослава Старуха, виданих підпіллям в 1946–1947 роках (“До братнього чеського і словацького народів”, “Новітні варвари”, “Вибори в СССР”), всюди вживається винятково варіант “Повстанська”.

Читайте також: Історія однієї підпільної друкарні: зброєю українських повстанців було і слово. ФОТО

Початок звернення українських повстанців до чеського і словацького народів, листопад-грудень 1947-го. Автор – Ярослав Старух

Значна частина повстанців із Закерзоння, які діяли під керівництвом Ярослава Старуха, у 1947–1948 роках перейшли рейдом у Західну Європу, куди принесли і традицію вживання назви “Українська Повстанська Армія”.

Зараз також відомо, що в перші місяці 1943 ОУН самостійників-державників (так тоді називалася організація, яка увійшла в історію під назвою “бандерівців”) планувала назвати формовані нею збройні відділи (загони) "Українською Визвольною Армією" (УВА).

Початок статті командира запілля УПА Ростислава Волошина-“Борисенка” в офіціозі ОУН “Ідея і чин”, ч. 5 за 1943 рік

У квітні 1943-го на нараді крайового проводу ОУН Північно-західних українських земель (ПЗУЗ, охоплювали Волинь і Полісся) і крайового військового штабу для військових відділів прийнято назву “Українська Повстанча Армія”, перебравши тодішню назву іншої формації, якою командував Тарас Боровець-“Бульба”.

Командиром УПА став крайовий військовий референт Василь Івахів-“Сом”, після загибелі якого 13 травня 1943 командування перебрав Дмитро Клячківський-“Клим Савур”. Від назви УВА відмовилися, оскільки від березня того ж року українські підрозділи у складі німецької армії почали використовувати назву “Українське визвольне військо” (УВВ).

Титульна сторінка брошури “Основи тактики повстанських (партизанських та боївкарських) відділів, 1948. Автор – "Ратник" (імовірно, Роман Шухевич)

Читайте також: Фальшива листівка УПА: що насправді показує Сталінові повстанець

Перша відозва до українців під назвою УПА датована 20 травня 1943 року. Впродовж літа партизанські загони Бульби-Боровця (а це всього кілька сотень) були роззброєні, а їх вояки включені до УПА

Загалом термін “повстанська армія” відповідав характеру військової формації. Концепція збройного повстання була базовою в ОУН від її створення 1929 року, а підготовка до нього була важливим складником діяльності організації та вишколу її членства.

Початок листівки “В п’яті роковини боротьби Української Повстанчої Армії”, жовтень 1947-го

Керівництво ОУН планувало використати назву УПА під час протипольського повстання на початку Другої світової війни. Повстання й справді розпочалося у вересні 1939-го, проте після вступу в війну СССР було згорнуте. Можна лише згадати, що найбільших масштабів воно досягло на Бережанщині під командуванням окружного провідника ОУН Григорія Ґоляша, який тоді користувався псевдонімом “Тарас Бульба”.

Назву цю керівництво ОУН взяло, очевидно, із традиції визвольних змагань 1917–1921 року, коли кілька формацій носили назву “повстанська армія” (напр., під командуванням генерала Юрка Тютюнника в Другому зимовому поході Армії УНР в жовтні–листопаді 1921-го).