Голова польського Інституту національної пам'яті Ярослав Шарек заявив, що вояки АК не вбивали цивільних мешканців. На відміну від вояків УПА. Але документи (українські, польські, совєтські) свідчать протилежне.

Наведу один – польський. У ньому – про вбивства не лише українців, але й поляків.

Інструкція АК із Равського району (Львівщина), видана в березні 1944-го, як не допустити повернення українців, вигнаних зі своїх осель польськими підпільниками :

"Коменданти районів у координації з командирами району 1 повинні проконтролювати вчасне й ефективне перешкоджання українцями, які б хотіли повернутися до своїх осель. Тих, хто чинитиме опір, слід ліквідовувати. 

Читайте також: Як Україні відповісти на польські закиди щодо Бандери

Ця постанова має за мету компенсувати втрати польської присутності на сході і захистити перед притоком різунів на тили […]. 

Українці, що залишилися на нашій території (нагадаю, інструкція зі Львівщини – В. В.), будуть трактовані як заручники на випадок повторення вбивств на нашому або сусідньому терені. Поляків, які будуть полегшувати доступ або переховуватимуть у себе [українців], слід, після розслідування, ліквідувати разом [з українцями]". 

Архів Центру досліджень визвольного руху – Ф.9. – Т.38. – Од.зб. 31. (Копія цього документу також – Mykola Lebed Papers//Ukrainian Research Institute Library, Harvard University).

Читайте також: Польща й далі провадить цинічну гру мертвими

Цікаво скільки поляків, вбитих АК за допомогу українцям, нині вважають “замордованими українськими націоналістами”?

P. S. Ми можемо водночас із польськими істориками розкручувати маховик взаємних обвинувачень, адже підстави є. Втім, я був і залишаюся переконаним: такий спосіб професійної дискусії – гра з вогнем і пошук єдиної винної сторони у взаємному багатолітньому конфлікті – може бути використаний (і як бачимо, на жаль, вже використовується) в неетичний спосіб маргінальними групами наших суспільств і спровокувати конфлікти між нашими народами в сучасності. 

Принцип “пробачаємо і просимо прощення” із всесторонніми науковими дослідженнями з метою недопустити відтворення конфліктів минулого в майбутньому – це те, на чому слід базувати нашу взаємну професійну розмову. І так і є в рамках Українсько-польського форуму істориків.

Сподіваюся, керівництво польського Інституту національної пам'яті так само хоче зберегти професійний формат і надалі утримається від вкидання в інформаційний простір однобокого трактування вирваних із контексту фактів.