MENU

Полковник Рола: український соратник "Визволителя" Болівара

1196 0

“Дружба, віра й гідність” – таким девізом починається напис на єдиному пам’ятнику на його честь, спорудженому в далекому Перу. Сам цей монумент встановили лише 2016-го, через сто шістдесят дев’ять років після його смерті – надто довго це ім’я було забутим, час від часу виринаючи в цілком протилежних контекстах. “Русский патриот и демократ” перетворювався на славетного польського воїна, й у цих уривчастих згадках губилася справжня доля подолянина Михайла Скибицького (1793–1847).

Народився він у шляхетській родині в селі Корчівці (зараз це Красилівський район Хмельницької області). Юнак навчався в Петербурзі, де закінчив Інститут корпусу інженерів шляхів сполучення й отримав звання інженера 3-го класу. Тоді ж він успадкував від батька невеликий маєток у селі Веселому Куті на Київщині. Перед молодим шляхтичем відкривалася чудова перспектива – шляхетне походження, скромний (але постійний) прибуток від маєтку та добра освіта дозволяли йому зробити стрімку кар’єру в бюрократичному апараті Російської імперії. Але не кожен був готовий обрати служіння "великоросійській" ідеї заради матеріальної вигоди.

На початку 1820-х років у Європі після Наполеонівських війн запанувала тиша. Континент розділили між собою імперії, ненависть до яких дедалі більше ширилася серед бездержавних націй. Утім молоді покоління, які прагнули боротьби за національне визволення своїх народів, не бачили реальної можливості перемогти в такій борні. Їхні погляди все частіше зверталися за океан, де іспанські колонії Південної Америки вже більше десятиліття вели війну за свою незалежність. Найбільшої слави здобула в цій війні проголошена повстанцями Колумбійська Республіка та її армія, очолювана “Визволителем” Симоном Боліваром.

1823 року тридцятирічний Михайло Скибицький звернувся до петербурзького генерал-губернатора Милорадовича зі проханням про одержання паспорту для подорожі у Швецію. У канцелярії Милорадовича цей документ без проблем виписали, й у січні 1824-го Скибицький потрапив до Стокгольма.

Але це був лише початок запланованої ним подорожі. Звідти він вирушає до Лондона – щоби сісти на корабель до Америки. Лише в жовтні того року, через десять місяців після перетину російського кордону, Михайло прибув до Колумбійської Республіки, що контролювала землі сучасних Колумбії, Венесуели, Еквадору й Панами (на карті позначена синім кольором, а Іспанія та решта її бунтівних колоній – червоним).

Потік європейських добровольців був великим, тож ніхто не здивувався появі ще одного. Як інженер за освітою, Михайло мав право на офіцерське звання, і йому одразу присвоїли чин лейтенанта інженерних військ. Коли дійшло до оформлення офіційних документів, він узяв псевдо й іспанізував своє ім’я. Так пан Михайло Скибицький став доном Міґелем Ролою (Miguel Rola). Колумбійська армія, до якої він щойно приєднався, вже вирушала в похід – на Перу, останню цитадель Іспанської корони на Південноамериканському континенті.

Напередодні приєднання Михайла Скибицького до армії Болівара війська “Визволителя” вже розбили іспанську королівську армію біля Хуніна. Але головні сили іспанців на чолі з віце-королем Перу Хосе де ла Серною зберегли боєздатність.

Читайте також: Серце Південної Америки: життя після інфаркту. ФОТО

Вирішальна битва відбулася 9 грудня в долині Аякучо. У цьому бою Михайло Скибицький відзначився мужністю й наступного року одержав, разом з іншими видатними вояками цієї кампанії, з рук Болівара медаль “Бюст Визволителя”. Внаслідок перемоги колумбійців Симон Болівар був проголошений президентом не лише Колумбії, але й Перу та Болівії (колишнього “Верхнього Перу”, перейменованого на його честь). Здавалося, на Південноамериканському континенті постає нова могутня держава.

Після поразки іспанців й остаточного визволення Перу Колумбійська армія повернулася додому. Віднині це мав бути дім і “Міґеля Роли”. 9 вересня 1825 року в Боґоті його офіційно зарахували на постійну службу в лави Колумбійської армії, офіцерський патент підписав особисто віце-президент Колумбійської Республіки Франциско Сантандер.

Але за час відсутності Болівара заснована ним Колумбійська Республіка опинилася на межі розпаду. Між прихильниками єдиної держави та представниками провінцій, що воліли бачити свої землі незалежними, ось-ось могла спалахнути війна. Найбільше прагнули незалежності департаменти Еквадор та Венесуела – на чолі останньої стояв уславлений генерал Хосе Антоніо Паес. Кілька разів він готувався відкрито виступити проти влади Болівара зі зброєю в руках, і лише поступки та дипломатичний хист “Визволителя” зберегли єдність держави. Не встояв і союз Колумбії, Перу та Болівії. 1828-го останні дві позбавили Болівара титулу довічного президента. Змову проти нього готував навіть найближчий товариш – віце-президент Сантандер.

Офіцер невисокого рангу міг би й не цікавитися перипетіями внутрішньої боротьби в Колумбійській Республіці, але в ці роки кар’єра “Міґеля Роли” пішла вгору. 1826-го він став капітаном, а наступного року – майором (іспанською – comandante). Тоді Михайло волів зберігати вірність єдиній Колумбійській Республіці, за яку воював під Аякучо, але не міг не бачити її занепаду.

4 травня 1830 року змучений політичною боротьбою Болівар подав у відставку з посади президента, а вже за два дні Хосе Антоніо Паес проголосив незалежність Венесуели (себе ж – її президентом). Доки був живий Болівар – жили й надії на можливість відновлення єдиної держави, але 17 грудня “Визволитель” помер. Розпад Колумбії став доконаним фактом.

Ще на початку 1830-го Михайло Скибицький отримав звання підполковника й нову посаду – керівника сектору артилерійської та інженерної справи Управління військово-морського флоту Колумбійської Республіки. Оскільки його штаб базувався в Маракайбо, Скибицький після розпаду Республіки став на бік венесуельського президента Паеса, владу якого визнало місто.

Венесуельській армії Михайло служив іще рік, але невдовзі вирішив завершити військову кар’єру. 29 серпня 1831-го він офіційно вийшов у відставку. Його думки все частіше звертаються до далекої Вітчизни. Михайло Скибицький вирішив повернутися до Європи.

Перший президент Венесуели Хосе Антоніо Паес уславився в роки війни за незалежність Колумбії під командуванням Болівара, але всі добре пам’ятали й інші його “заслуги”. На початку війни Паес бився за іспанців і лише усвідомивши крах їхньої справи перейшов на бік повстанської армії. Вже в лавах останньої він уславився жорстокістю й лютістю. Повоєнні роки політичної боротьби зміцнили його популярність, але Паес розумів, що в очах європейських лідерів він ніколи не буде рівним Болівару. Заради утвердження влади президент мав зробити своє ім’я легендарним – і тому одразу погодився дати аудієнсію відставному підполковникові Міґелеві Ролі. Він чув, що той був свого часу одним із європейських добровольців, обізнаним зі справами Старого Світу, але найголовніше – його одразу ж захопила запропонована відвідувачем ідея: написати й видати в Парижі першу біографію Паеса.

Тепер він уже не бачить потреби приховувати своє справжнє ім’я. Для поїздки в Європу Михайло отримав від британського посла в Каракасі документ, що засвідчував його особу, та право носити військовий мундир Венесуельської армії та підписуватися званням підполковника. Із цими документами та рукописом життєпису президента Паеса Скибицький вирушає до Європи.

Але в Парижі видати життєпис Паеса не вдалося. Погіршилося й здоров'я Михайла, підірване екваторіальним колумбійським кліматом. Навіть попри те, що паризькі кола політичних емігрантів із Російської імперії вітали його як героя, змучений хворобою Скибицький усе частіше замислюється над поверненням до підросійської України. Влітку 1835 року він звертається до російського посольства зі проханням про паспорт для приїзду до Києва – і на подив одержує цей документ.

Читайте також: Український подвиг у Чикаґо 1933 року

Однак у прикордонному Радивилові (він їхав через галицькі землі Австрійської імперії) Михайла Скибицького очікували люди київського військового губернатора Олександра Гур’єва. Той напередодні отримав лист від самого імператора Миколи І, в якому правитель, чудово обізнаний про паризькі емігрантські справи, просив достеменно з’ясувати – чи дійсно Скибицький був учасником повстанської війни в Америці, а якщо це підтвердиться –  передати справу керівникові імператорської жандармерії Олександрові Бенкендорфу.

Гур’єву не довелося довго клопотатися над з’ясуванням справи – всі докази своєї "вини" Михайло Скибицький привіз із собою. Офіцерські патенти, мундир підполковника Венесуельської армії, книги й газети іспанською мовою, сповнені “огидною революційною пропагандою”. Для Бенкендорфа стало зрозумілим – ідеться про небезпечного революціонера. У листі до Гур’єва від 21 січня 1836-го він просить провести формальний допит Скибицького, а після того вислати його у В’ятку. На допиті Михайло підтвердив, що він є тим самим Міґелем Ролою, але сподівався на коректне ставлення до себе як повноважний представник венесуельського президента.

Втім, офіційний статус не врятував Скибицького від заслання. 6 лютого 1836 року губернатор Гур’єв підписав наказ про його заслання до В’ятки “під суворий нагляд”. Там, у місті, де свого часу помер у засланні гетьман Петро Дорошенко, йому судилося прожити наступні десять років.

У засланні здоров’я Скибицького знову погіршилося. Після тривалих клопотань він добився права повернутися в Україну – у спадковий маєток Веселий Кут на Київщині. Там він мав доживати віку під наглядом поліції.

Однак, окрім дійсного погіршення здоров’я, Михайло прагнув повернутися додому ще й із іншою метою. Він не зламався в засланні й знову мріяв про волю та боротьбу – для цього достатньо було лиш перетнути межі імперії. За слушної нагоди Скибицький залишає Веселий Кут і їде на Захід, але імперські жандарми виявилися кмітливішими, ніж він думав. Михайла заарештували й розмістили в Житомирській в’язниці.

Одного весняного ранку 1847 року охоронці побачили, що їхній в’язень не прокинувся. Так в останньому пориві до волі обірвалося життя Михайла Скибицького. Йому лишалося кілька місяців до свого 54 дня народження.

Кілька років тому венесуельські та перуанські історики почали збирати документи про життя Міґеля Роли. Багато з них втрачено назавжди в російських архівах, серед тих текстів – і біографія Хосе Антоніо Паеса. Але в тих же російських архівах досі лежить капітанський патент Скибицького з автографом самого Болівара "Republica de Colombia. Simon Bolivar, libertador, Presidente de la Republica, etc." Це один із чотирьох автографів "Визволителя" в сучасній Росії. Лише один цей документ робить Михайла Скибицького помітною постаттю для дослідників визвольної боротьби народів Південної Америки.

2016 року мерія міста Аякучо ініціювала встановлення пам’ятника на честь одного зі звитяжців славетної битви в однойменній долині. Спадок Михайла Скибицького довго ділили поміж собою Росія та Польща, але в наші дні його постать і вдома, і на Південноамериканському континенті сприймається як належна саме до української історії. Тому монумент споруджували з українською символікою, а на відкриття запросили посла України в Республіці Перу.

Антон КОСТЕНКО


Сообщить об ошибке - Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter

Понравился материал? Смело делись
им в соцсетях через эти кнопки

Другие новости по теме



Правила комментирования »  


Новости