Журналіста-львів’янина Остапа Яриша ніхто не називає ні журналісткою, ні львів’янкою. Ось він і дивується, чому в медіа, офіційних документах і повсякденному мовленні жінок постійно називають словами чоловічого роду

Одного разу я зробив інтерв’ю з жінкою, яка працювала в Білому домі – фотографувала президентів Роналда Рейґана та Джорджа Буша-старшого. Матеріал вийшов непоганим, і багато читачів залишили під ним свої коментарі. Все б гаразд, якби половина з них не висловлювали обурення… через те, що я вжив у тексті слово "фотографиня". Коментатори намагались усіляко довести, що фемінітиви псують українську мову. Людей, яких дратують ці слова, чимало, й усі використовують приблизно одні й ті самі аргументи. 

1. Фемінітиви не притаманні українській мові

Якщо ви думаєте, що назви професій не мають роду та є нейтральними, в мене для вас погані новини. В українській мові використання ґендерно забарвлених назв професій цілком природне та звичне. Як і в інших – приміром, у польській, німецькій, чеській, білоруській.

Наведу приклади: лікарка, прибиральниця, стюардеса, продавчиня. Не викликає жодних запитань, чи не так? То чому є зауваження до слів президентка, підприємиця, пілотеса чи соціологиня?

Читайте також: Чому не можна втрачати свідомість

В українській повно фемінітивів, які давно прижились, і всі спокійно їх використовують. Просто певні слова стосуються професій, які раніше не були притаманні жінкам, тому й не вживалися. Але надворі 2017 рік, і жінки можуть займатись наукою, очолювати політичні партії, воювати на фронті. Тож у вжитку з’явилися науковиці, політикині та захисниці Вітчизни.

Більшість фемінітивів внесені в українські словники, тому використовувати їх, згідно зі правилами правопису, не лише добре, а й правильно. 

2. Гаразд, притаманні, але вони ускладнюють мову

І знову ні. Фемінітиви роблять мову зрозумілішою – завдяки ним удається уникати плутанини.

Нікому не спаде на думку назвати господиню господарем, співачку співаком, а королеву – королем (сюрприз, королева – теж фемінітив!). Лише уявіть: "король Єлизавета", "співак Джамала". Чому так не кажуть? Бо вони не чоловіки. Так само ніхто не назве Петра Порошенка президенткою чи Бреда Пітта акторкою, бо вони не жінки.

То для чого записувати половину людства до іншої статі?

Читайте також: Чому забувають свої речі, а не забувати треба – своїх речей

Уявіть, ви прийшли в майстерню, де вам потрібен майстер Стельмащук. Або в юридичну контору, де працює юрист Мельник. Без фемінітивів неможливо зрозуміти, якої статі ці люди, тому за замовчуванням ви сподіватиметеся побачити чоловіків. Адже майстер і юрист – чоловічого роду. Хоча майстер Стельмащук може виявитися Наталею, а юрист Мельник – Катериною.

Дехто пропонує, щоб уникнути такої плутанини, вказувати у професіях, що це – жінка. Наприклад, жінка-майстер, жінка-юрист. А хіба це не ускладнює мови? Вживати два слова замість одного – об’єктивно довше й складніше. І, знову ж таки, кому на думку спаде сказати "чоловік-майстриня"?

3. Ну, може, й не ускладнюють, але ріжуть вухо

Це аргумент, що стосується суб’єктивного сприйняття. Багато людей цілком спокійно сприймає "звичні" фемінітиви на зразок учительки чи художниці, але відкидають операторок, підприємиць і фотографинь. Як показує досвід спілкування, найчастіше людям не подобаються саме слова, що закінчуються на "-иня". "Та ну, це вже перебір, усе повинне мати свою межу", – кажуть вони. Чому ж членкиня, мисткиня, біологиня – за межею, а рабиня, господиня і берегиня звучать цілком нормально?

Що частіше фемінітиви лунатимуть у повсякденному вжитку – в медіа, в рекламі, просто в розмовах, то швидше ми до них призвичаїмось, і вони припинять різати вухо.

Зрештою, звук "ґ" в українській мові також раніше багатьом різав вухо. Як там кажуть? Точно: ґвалтування мови.