Не важливо, залишаєтеся ви на зв'язку, щоб пограти в танчики чи щоб залишатися в курсі палестино-ізраїльського конфлікту — якщо ви онлайн, ви належите собі лише частково.

Вирушаючи з дочкою на прогулянку, я відключаю весь зв'язок, крім телефонного. Не хочу, щоб месенджери, соцмережі та електронні листи відволікали мене від спілкування з дитиною. Це правило, до речі, поширюється й на інші періоди протягом дня.

Поділилася цим в розмові з підприємцями. Два найбільш успішних співрозмовники подивилися на мене як на марсіанку. Хоча ні – навіть прибулець з найдальшої галактики здався б їм ближчим.

— Вийти офлайн?! Я не можу собі такого дозволити...!

На цій фразі ворота підприємницького раю назавжди зачинилися для мене. Тонка і невловима до цього риса, яка відділяла нас один від одного, стала непереборною.

Ця історія змусила мене замислитися багато про що. Раніше я думала, що батьки змушені конкурувати з гаджетами за увагу власних дітей. Але проблема виявилася глибшою.

Читайте також: Де “ховається” вільний час

Спостерігаючи за тим, як змінюється характер сімейного — та й професійного — спілкування за наявності поруч гаджетів, я розумію, що новою розкішшю цифрового століття стають не вілли і суперкари, не сукні за вартістю двокімнатної квартири і не смартфони з цінних металів, інкрустовані діамантами.

У всьому цьому і багатьох інших атрибутах лакшері, безсумнівно, є свій шарм. Але доступ до них може отримати будь-яка людина — потрібно тільки заробити достатньо грошей.

Новим дефіцитом стає можливість залишатися собою — і з собою — в умовах інформаційного та комунікаційного цунамі. Воно поширюється на представників всіх верств суспільства і практично всіх країн.

І не важливо, залишаєтеся ви на зв'язку, щоб пограти в танчики, зашерити чергового котика, перевірити котирування біткоіна, недорого замовити брендові речі з Америки, поспілкуватися з клієнтами або залишатися в курсі палестино-ізраїльського конфлікту — ви все одно онлайн, а значить, належите собі лише частково.

Який сенс в яхтах, подорожах і СПА, якщо навіть там не можна відключитися? Заради чого ми годинами залишаємося в мережі, крадучи цей час у себе і у близьких? Скільки з поглинутої онлайн інформації ми здатні хоча б згадати (я мовчу про застосувати в своєму житті) перед сном? А наступного ранку?

Читайте також: Держава не будується у Фейсбуці

Раніше ціною успіху була праця, як завгодно важка, але у людини залишався, принаймні, час на сон. Тепер, щоб досягти успіху, до цієї ж праці (а, можливо, і до більшого її обсягу), ми змушені додавати ще й розірваний сон. Тому що навіть у мене, не-підприємця, не-бізнесмена, що не веде справи ні з Америкою, ні з Китаєм, смартфон, невимкнений і не позбавлений доступу до інтернету, буде світитися і дзенькати півночі.

Заради чого ми платимо таку високу ціну? Чи не перетворилася постійна залученість у віртуальні відносини – з друзями у соцмережах, рекламодавцями в месенджерах, партнерами у онлайн-іграх — на нову форму рабства? Під диктатом якого ми втрачаємо реальні стосунки?

Чи не стала можливість вийти офлайн і, тим самим, почати самостійно думати, відчувати, вибирати (все — від товарів до політиків), приймати рішення і просто жити новою і єдиною справжньою розкішшю цифрового століття?

По-моєму, стала. І, судячи з усього, її ексклюзивність і дорожнеча будуть лише зростати.

Беремо?