Російська історія має одну дуже цікаву особливість, після відходу чергового «царя», як би він там у них не називався, генеральний секретар ЦК КПРС чи президент Росії, відбувається зміна вектору розвитку країни. Після смерті генсека Брежнєва змінилася не тільки його епоха, а і сталися політичні зрушення, котрі вкотре дали Росії історичний шанс. Біда лише в тому, що росіяни не змогли ним скористатися.

Втім, ніхто не вічний. І Путін, як він би там не молодився і не демонстрував свій оголений торс, не здатен отримати для себе індульгенцію на безсмертя. Тому після 18 років його правління питання, що ж буде з Російською Федерацією після залишення ним влади набуває неабиякої актуальності.

Культ особистості Путіна здатен тепер зіграти гіркий жарт з тими, хто всі роки перебування його при владі робив усе для того, аби це підігрівати і розширювати.

Адже підібраним і випещеним ним за ці роки «елітам» буде дуже важко поділити імперську спадщину. І чим войовничішим є Путін сьогодні, тим тяжче буде керувати Росією його майбутнім спадкоємцям.

Насамперед зважаючи на те, що останні п'ять з половиною років його чергового президентського терміну були особливо жорсткими, нервовими та повними конфліктів – як у середині Росії, так і на міжнародній арені.

Путін став «новим Брежнєвим»

Агресивна зовнішня політика Москви, в поєднанні з жорстоким поводженням з незалежними ЗМІ та неурядовими організаціями у внутрішній політиці, стала апофіозом шовіністичної імперськості, яка набула ще більш потворних форм після анексії українського Криму і окупації Росією частини Донбасу.

Читайте також: Тайная дочь диктатора

Ще на початку 2000-х років Путін знищив поділ гілок влади. А після президентських виборів 2012 року зробив свою систему влади більш репресивною, що дозволило йому втручатися в особисте життя громадян Росії і виклично агресивно поводитися з сусідніми країнами.

Леонід Брежнєв (ліворуч) і Володимир Путін (комбінована фотографія)

Після розпаду СРСР важко було й подумати, що в посткомуністичній Росії з’явиться «новий Брежнєв».

Тепер кожен новий рік путінського перебування на російському престолі – це гарантоване забезпечення того, чого досягають похилого віку монархи.

Настання «стабільності» застою, що є запорукою падіння економіки, авторитету і престижу держави на міжнародній арені.

Політична ситуація в Росії сьогодні розвивається таким чином, що там не прослідковується якоїсь чітко окресленої групи осіб, котра могла б призначити наступника Путіну.

Якщо ж правлячим елітам так і не вдасться досягнути хоча б мінімального консенсусу щодо правонаступника «путінської корони», то після відходу, з тих чи інших причин, Путіна від влади Росія може отримати період безвладдя і непрогнозованої політичної турбулентності.

За «керованої демократії» мирна передача влади неможлива

Демократія є найбільш ідеальною передумовою для мирної передачі влади.

Але для царя, монарха або такого творця «керованої демократії», як нинішній російський президент, це неможливо.

Якщо ж він протягне довше і його правління закінчиться природним шляхом, то жорстокої боротьби за владу між угрупуванням вищих чинів ФСБ, армійськими генералами та найбільш впливовими чиновниками з президентської адміністрації не уникнути.

При чому силовики для цивільних учасників режиму Путіна небезпечні тим, що за прогнилої і корумпованої нинішньої кремлівської системи вони здатні підтримати і піти саме за тими, хто зможе їм найбільше заплатити за досягнення влади.

А оскільки переважаюча більшість наявних у Росії фінансів зосереджена в руках олігархів «путінського призову», то саме між ними відбуватиметься конкурентна боротьба без будь-яких правил за затвердження нової персони на «російський трон».

Можливо, що Захід й тому, поки що, не бажає доводити санкції щодо Росії до критичної межі, бо більш ефективні фінансові санкції означатимуть кінець російської економіки і можуть спровокувати появу новоявленого «Лжедмітрія» й початок часу некерованості і лихоліття.

Звісно, що можна не чекати появи сучасного політичного Дмітрія-самозванця і назначити своїм офіційним правонаступником вже відомого всім іншого Дмітрія – Медведєва.

Та скоріше за все, «забрежнєвілий» Путін боїться, що Медведєв у ролі такого правонаступника, після отримання реальної влади, його просто «здасть».

Читайте також: В окружении Путина – разброд и паника

Аби уникнути відповідальності за те, що вони довгі роки разом робили з Росією.

Проте тандем «Путін-Медведєв» – це унікальна річ у світовій політиці. І схема «розводу» росіян хоча дуже проста, проте дієва. Сильний президент – слабкий прем’єр.

Президент озвучує тільки хороші новини, а прем’єр тільки погані. Така собі своєрідна затяжна гра з народом у хорошого і поганого поліцейського.

Та, можливо, Медведєв тепер потрібен Путіну не як правонаступник, а як сакральна жертва перед президентськими виборами в Росії у 2018 році.

Він цілком може публічно заявити, що про все те, що робив Медведєв на посаді прем’єр-міністра, він не знав. І тепер він знає, як різко покращити життя пересічних росіян.

Такий путінський хід може спрацювати. А там прийде медведєвська заміна і знову нічого не зміниться. І Росія продовжуватиме шукати дно в своєму економічному розвитку.

Чи існуватиме Росія після Путіна?

Російська клептократична влада тримається на круговій поруці бандитів, шахраїв і злодіїв, ряжених в мундири поліцейських, слідчих, прокурорів та суддівські мантії.

З цієї причини кримінальний режим не хоче відпускати Путіна. Бо вся злочинна кегебістсько-олігархічна вертикаль влади побудована на методах і засобах, які дозволили їй привласнити на свою користь колишню, формально нібито всенародну, власність.

Яка у комуністичні часи в дійсності перебувала в управлінні і в неформальній власності партійно-бюрократичної номенклатури, а після розвалу СРСР володіння цією власністю було тільки легалізовано.

Кремлівський номенклатурний спрут не полишить визискувати Росію, хто б з правлячої камарильї не став правонаступником Путіна.Чи то Шойгу, Кадиров, Медведєв, Патрушев, Іванов, чи ще хтось інший.

Але ні вони, ні Путін, якщо він навіть проправить ще декілька наступних років, не готові відмовитися від шовіністичних імперських поглядів і вишуковування «ворогів» Росії в оточуючому її світі.

Реальна влада у військово-поліцейській російській державі тримається на угрупованні ФСБ, яке діє в тісній зв’язці з мафією, і метою якого є якнайбільше збагачення за рахунок корупції та кримінальних схем.

Чи існуватиме Росія після Путіна? Якщо в Кремлі не підуть на реконструкцію державного апарату, деолігархизацію російської економіки, скасування телезомбування мізків населення, що заражає кісельовщиною-соловйовщиною і відкидає можливість будь-яких демократичних реформ в країні, а головне не змінять своєї експансіоністської політики щодо України, Грузії, Молдови та інших колишніх республік Радянського Союзу, то ні.

У такому разі на Російську Федерацію чекає доля СРСР чи Югославії. І відбудеться це досить скоро і неминуче.

А перед цим дефолт, банкрутство, відмова регіонів платити данину Москві, втрата Кремлем управління регіонами, розпад і крах Росії як держави.