Захист прав громадянина має стати головною метою Української держави. Інакше Україна приречена на циклічне повторення Майданів – як реакцію на відсутність справедливості.

10 грудня 1948 року Організація Об’єднаних Націй прийняла Загальну декларацію прав людини. Ця дата стала Днем захисту прав людини. Поки що це стільки свято для України, скільки нагадування про те, чого вона ще не виконала як держава. Нагадаю, в Декларації прав людини проголошено основні принципи рівності людей у своїх правах, незалежно від їхньої статі, раси, релігії, тощо. Декларація утверджувала право кожної людини на життя, свободу, недоторканність особи. Також вона забороняє рабство та жорстоке поводження з людиною.

Одними з фундаментальних, невід’ємних можливостей людини і громадянина визнано свободу зібрань і переконань, право на мирні протести. Декларація встановлює рівність усіх перед законом, право на звернення до суду, забороняє самовільні арешти.

10 грудня 1948 року усе цивілізоване людство заявило цим документом, що не може бути покарання без злочину, а закон не має зворотної сили. Кожен має недоторканне право власності, свободу пересування та вільний вибір місця мешкання. Людина має особливе право бути громадянином держави і брати участь в управлінні державою і громадою.

Читайте також: Інвестори нехтують Україною внаслідок рейдерських захоплень, – Гаврилечко

Та чи всі ці права захищені в Україні?

Здобувши незалежність 26 років тому, Україна має достатньо проблем із реалізацією кожним громадянином його невід’ємних прав і свобод. Майдани виникали не безпідставно. Вони – відповідь українців на зловживання влади, яка постійно порушувала Загальну декларацію прав людини, яку Україна, як співзасновник ООН, підписала однією з перших у світі!

40 українських правозахисних організацій звітували ООН про факти порушення прав людини у нашій державі. Основними проблемами вони назвали корупцію та позаправову діяльність судів.

Зараз ми бачимо свавілля рейдерства як грубе порушення права власності. Бачимо тиск чиновників на підприємців лише з метою вибивання хабарів. Бачимо непомірні преференції олігархічному бізнесу за рахунок грабежу малого й середнього бізнесу. Бачимо кругову поруку правоохоронців, прокурорів і суддів. І це відбувається не на окупованих територіях України, а тут, де діє законно обрана влада.

Читайте також: Человеческий фактор в электронном учете: как устроены рейдерские атаки в Украине

Усе це свідчить про одне: хоча Україна відбулася як держава, вона не сформувалася як сервісна держава, що обслуговує і захищає своїх громадян, надає їм якісні послуги в усіх сферах. Менталітет корумпованих пострадянських еліт, які звикли дивитися на народ з позиції «начальства», грає тут провідну роль.

З іншого боку, правова активність самих громадян повинна зростати. За статистикою, більшість наших співвітчизників (54%) нічого не роблять у випадку порушення їх прав. По захист звертались лише 46%. Громадяни європейських країн активніші, коли йдеться про їхній інтерес.

Тому зараз дуже багато залежить від суспільства, що має реагувати на всі спроби влади згорнути його свободи – від корупційних оборудок, які порушують здорову конкуренцію в бізнесі, до фальсифікацій на виборчих дільницях. Держава буде такою, якою ми, громадяни її змусимо стати.